THE COW — Realna Virtualnist' (ЕР, 2025). Рецензія

Слухати: https://orcd.co/realvirtual

Осінь 2021-го видалася для мене виснажливою через постійні переїзди — жив я фактично на дві країни, а часом і на три. Я вже доробляв свій контракт в компанії, який спливав на початку січня 2022-го і не планував його продовжувати через жахливий бардак у структуризації. Ніколи не скаржився на цей шалений, іноді хаотичний і неконтрольований ритм — він нагадував мені психоделічну музику чи метал, який завжди любив. Інколи це заважало відвідувати концерти, але мені все одно це дико подобалося. Тоді я працював будівельником в елітній чеській компанії, яка мала об'єкти по всьому європейському ринку, й мене кидало то в Австрію, то в Польщу, то ще кудись. Музика супроводжувала всюди — в інтелігентному Відні, вічно поспішаючій Варшаві, багатомовній Празі чи розбитому дорогами Ужгороді. Це був класний досвід, який згодом дуже допоміг мені.

Ніколи не любив це дурне слово “заробітчанин” — я ж працював легально. Там минуло сім років мого життя, яке я люблю згадувати з теплотою: повне музики, дорослішання, формування і безтурботності. Я маю одну рису — здатність запам’ятовувати важливі моменти до найменших дрібниць. І вся ця ностальгічна підводка важлива — вона дуже точно веде до рецензії.

Власне, вертаючись із Братислави одного жовтневого вечора, після того, як ми завершили ремонт сауни й спа-салону, в навушниках грали Один в каное, Straytones, Sex Blender, Mist Tower, Serpents, діти інженерів, Grayshapes, Azathot Circle, Omana, Odradek Room, White Ward, PALAY. Я роздивлявся крізь дощове вікно автівки безкрайні вечірні горизонти — задуманий, втомлений з думками, що мене вже це все не прикалує і є канал, який приносить більше задоволення. І навіть не помітив, як мені прийшло сповіщення від якогось Костянтина Бікмуліна. Хмм, таку людину не знаю. Цікаво, хто це.

Відкриваю смс: представляється як учасник проєкту THE COW. Хмм, не чув. Незнайома назва. Костянтин чемно попросив послухати їхній матеріал — це був сингл “Відчуваю” з майбутнього альбому “SHVYDSHE NIJ TRIP”. Послухав — і був вражений, наскільки самобутньо звучав всього один трек. Він мені не вилазив з голови протягом кількох днів. Раніше нічого подібного в українській музиці не чув. Так сильно раніше заходив тільки Straytones i Sex Blender. А коли вийшов альбом, то з першої пісні став для мене коханням — хоч як би пафосно це не звучало. Кращого з україномовної гаражної психоделіки відтоді в нас не виходило — не заслужили, грішні ми, бо не ходимо до церкви молитися в неділю вранці.

У кожного є такі гурти, що міцно прив’язані до певного періоду життя й стають його маркером. Для мене таким став “Корова” і безліч активних андер-гуртів того часу, яких, певно, уже точно не повернути. Потім, у 2022-му, вони випустили сингл “VERDANSK” — про емоційні травми, завдані війною. З часом Костянтин Бікмулін мобілізувався — і THE COW зник із радарів.

Тепер, через три роки, вони повертаються з новим матеріалом — знову самобутнім. Здається, THE COW апріорі не здатні створити поганий чи неслухабельний реліз. У мене були певні хвилювання перед прослуховуванням, адже гурт довго мовчав, але шалена психоделічно-гаражна енергетика моментально розвіяла всі сумніви. THE COW — безперечно одна з найкращих психоделічних команд України, і цим релізом вони ще раз це доводять.

Їм би активнішими бути, але війна, на жаль, диктує свої умови. У цьому релізі “Корова” поринає у світ відеоігор і ностальгії за безтурботним минулим, яке в умовах країни скасування навряд чи настане скоро. Водночас вони намагаються розвіяти стереотипи про ігри. Сингл ZLAMATA (Inside) порівнює досвід українського життя сьогодні з грою Inside. Та, як виявилося, The COW — справжні геймери, і на цьому вони не зупинилися, і вбудували свою любов до ігор в мініальбом.

У Real'na Virtual'nist' ігри стають способом рефлексії над подіями та почуттями, що супроводжують людину впродовж життя. Гротескно-іронічна IGROVUHA — це спалах безтурботності, дурнуватості й нестримної енергії, який відсилає до дебюту — до тієї шаленої Корови, яку я так люблю.

Далі — наймелодичніша та найстильніша Solaire, натхненна Dark Souls. Вона занурена в страх апокаліпсиса. Ритм-секція тут створює стрімкий потік життєплину, звучить у найкращих традиціях психоделічного гаражу. Приспів грає на контрастах: тематика кінця світу переплітається з тривожним очікуванням, прихованим страхом — відчуттям, що життя може обірватися в будь-яку мить. Але замість боятися, краще щоранку зустрічати сонце. Навіть якщо бомба впаде — може, її можна й полюбити, якщо виживеш, звісно?

ZLAMATA — першокласна психоделія, яку можна ставити поруч зі SLIFT. Композиція глибока, метафорична, філософська. Вона балансує між екзистенційною лірикою, містицизмом і критикою життєвого вибору. Основна ідея — пошук сенсу в умовах тлінності, циклічності буття, власного вибору між світлом і темрявою. Тут є образи смерті, долі, внутрішньої боротьби, самотності, але водночас — потенціал змін і пробудження. Для мене ця пісня працює і як особиста історія, і як метафора України, що стоїть перед вибором: зникнути чи стати надією.

Ну, а остання композиція — VERDANSK — найбільш прямолінійна. Текст буквально «тикає пальцем у лоба» і написаний під впливом гри Call of duty. Не дивно, адже це єдиний трек, що виходив раніше як сингл. Якщо зважати на просту лірику — він трохи випадає з концепції релізу. Але з музичного боку EP виглядає напрочуд цілісним — попри те, що містить лише чотири пісні (а перша — скоріше ностальгічна інтермедія). І все ж цього достатньо, аби “Корова” знову видала один з найкращих мініальбомів року, вивела свою самобутність на новий рівень і довела: оригінальності їм точно не позичати.