Що робити, коли кохання всього твого життя повернулося з того світу, але тепер вона — лише привид? Коли реальність перетворюється на нескінченне очікування, а єдиним прихистком для ваших почуттів залишаються стіни старого будинку, який банк от-от забере за борги...
Спеціально для передхелловінського п'ятничного вечора під тумблер 18+ я ділюся з вами найчуттєвішим, найпристраснішим та найгострішим уривком із моєї романтично-паранормальної новинки «Стіни, що пам'ятають тебе».
Заплющте очі, прислухайтеся до темряви... і відчуйте цей фантомний холод.
Липень видався нещадним. Спека накрила місто важким, задушливим куполом, і навіть уночі повітря залишалося гарячим, не приносячи жодного полегшення. Старий будинок за день нагрівався так, що дерев'яні стіни, здавалося, самі випромінювали втому і жар.
Хейзел ніяк не могла заснути і вже вкотре перекинулася з одного на інший бік, марно намагаючись знайти на зібганому простирадлі хоч трохи прохолоди. Вона вже давно відкинула геть не лише ковдру, а й футболку, залишившись у самих лише тонких бавовняних трусиках, але навіть це не рятувало. Повітря з широко відчиненого вікна стояло нерухомо — жодного, навіть найменшого, натяку на рятівний протяг.
З роздратованим зітханням Хейзел відкинула прилипле до чола вологе волосся і змусила себе підвестися. Вона побрела на темну кухню, відчинила дверцята холодильника, на кілька секунд жадібно підставивши обличчя під штучний холод, і налила собі повну склянку крижаної води. Випивши її великими ковтками, вона повернулася до спальні і знесилено впала на спину.
Але липка спека миттєво огорнула її знову.
Хейзел розкинула руки, дивлячись у темну стелю. Вона заплющила очі, слухаючи монотонне стрекотіння цикад за вікном. Сон не йшов. Тіло нило від виснажливої температури, шкіра горіла, а тиша порожнього будинку здавалася надто густою.
І раптом простір навколо неї невловимо змінився.
Повітря над самим ліжком ледь помітно завібрувало, принісши із собою ледь вловимий аромат яблук і довгоочікувану, морозну свіжість. Хейзел завмерла. Вона не розплющувала очей, інстинктивно боячись сполохнути цю мить, але її дихання мимоволі перехопило.
Спочатку вона відчула невагомий подих на своїй шиї — наче хтось дуже близько і дуже ніжно схилився над нею. А потім на її розпалену, вологу шкіру лягли знайомі, прохолодні пальці. Вони повільно, трепетно ковзнули від ключиці вниз, до грудей, залишаючи за собою доріжку з електризуючих мурашок.
Контраст між пекельною температурою кімнати і цим крижаним, фантомним дотиком був настільки гострим, що з губ Хейзел зірвався тихий, мимовільний стогін.
Пальці Віллоу були невагомими, але їхній холод відчувався настільки реально і гостро, що тіло Хейзел миттєво відгукнулося. Невидима долоня повільно, з дражливою ніжністю окреслила контур її грудей, а потім невагомо стиснула, змушуючи сосок затвердіти під цим крижаним, примарним дотиком.
Хейзел не розплющувала очей. Вона знала, що погляд у порожню темряву може зруйнувати цю дивовижну магію, тому замість цього повністю віддалася відчуттям, вбираючи кожну краплю цієї прохолодної, жадібної любові, що лилася на неї з нізвідки.
Її дихання стало рваним і глибоким, розриваючи тишу задушливої кімнати. Вона відчула, як пальці Віллоу ковзнули нижче, по вологому від спеки животу, зупинившись на самій межі тонкої тканини білизни. Цей дотик не вимагав, він обережно просив, був сповнений туги й нескінченного обожнювання.
Хейзел тихо, з хрипким стогоном, видихнула ім'я коханої в розпечене повітря. Вона повільно опустила власну руку, накриваючи те місце, де відчувала фантомний холод Віллоу. Її гарячі пальці ковзнули під тканину трусиків, розсуваючи ніжні складки і знаходячи свою власну вологу, пульсуючу плоть.
Вона почала пестити себе, але абсолютно точно не була самотньою в цьому ритмі. Хейзел фізично відчувала, як невидима долоня Віллоу накриває її руку, як крижані пальці сплітаються з її гарячими, спрямовуючи, ніжачи, посилюючи кожен рух, змушуючи її проникати глибше. Це був неймовірний, гострий контраст — пекельна спека липневої ночі розчинялася в потойбічній, льодяній свіжості.
Хейзел вигнулася в дугу, до болю прикушуючи нижню губу, стегна самі розсунулися ширше. Кожен дотик її власних пальців, помножений на присутність Віллоу, прошивав тіло наче електричний струм — від клітора до живота, до грудей. Вона уявляла очі Віллоу, її потемнілий від бажання погляд, її губи, що зараз, напевно, беззвучно шепотіли слова кохання, десь зовсім поруч, поки холодні пальці продовжували вести її руку все глибше, все швидше.
Насолода накрила її раптово — потужною, сліпучою хвилею. Тіло Хейзел солодко здригнулося в розрядці, розсипаючись на тисячі гарячих іскор у цій літній темряві. Вона переривчасто видихнула, безсило опустившись на зібгані простирадла, і тієї ж миті відчула, як невидимі, прохолодні губи ніжно і вдячно торкнулися її скроні.
Спека ніби відступила. Залишилися лише приємний, глибокий спокій і беззаперечне розуміння того, що Віллоу — поруч, і вона її відчуває.
💬 Повну паранормальну квір-історію «Стіни, що пам'ятають тебе» читайте абсолютно безкоштовно на Букурук. Тисніть на назву книги, додавайте її в бібліотеки та дізнайтеся, як врятувати те кохання, якого вже фізично не існує у нашому світі... 🕯️🏚️🖤
А як вам такий емоційний та температурний контраст у сценах близькості? Чи відчули ви цей яблучно-морозний подих крізь екран? Чекаю на ваші палкі коментарі! 🔞❄️🔥
