Вітри розривали землю на шматки. Природа відчувала що відбувається щось жахливе. Проливний дощ розмивав дороги перетворюючи їх на річки. Блискавки спалахами освітлювали все навкруги, грім який слідував за ними, змушував гори здригатись. Під час одного з таких спалахів освітилась фігура в чорному плащі, яка стояла перед входом в печеру. Її фігура була вся напружена. Вона стискала в долонях край плаща трошки посмикуючи його. Краплі дощу стікали по її чорному волоссю, що виглядало з капюшона. І от після чергового розкоту грому вона таки зробила крок в темряву печери. Дівчина йшла не озираючись. Блискавки час від часу освітлювали їй дорогу поки діставало світло. Коли ж темрява стала непроглядною дівчина прошепотіла пару слів і її очі спалахнули пурпурним світлом. Вона спускалась все глибше в печеру, вона знала хто на неї там чекає.
Коридор нарешті закінчився і дівчина ввійшла до зали. Там вже було штучне світло. Навколо горіли смолоскипи та свічки. Посередині стояв невеличкий стіл за яким вже сиділи дві жінки. Як тільки луна від кроків новоприбулої розлетілась по приміщенню, обидві повернулись до неї. Одна з них підскочила і підбігла.
— Верена, ти все-таки прийшла, — дівчина обняла її.
— Я не могла не прийти. Якщо ти в це вв'язалась. То і я з тобою.
Третя була не така радісна. Вона мовчки спостерігала не встаючи с за столу, але Верену це не турбувало. Вони зібрались тут заради однієї справи, великої справи. Все інше на цей час не мало значення.
— Вона вже тут ?Правда вже тут?
Не встигли їй відповісти як з самого темного куточка зали почувся голос.
— Я завжди тут. Я завжди з вами. Я з кожним поки б’ється його серце заради добра і справедливості. Я дуже рада що ви таки відгукнулись на моє прохання. Доньки чистокровних відьомських сімей. Ваша сила прийшла до вас від ваших предків, а до них від первісних духів. Настав час, щоб вона послужила вам заради доброї справи.
З суцільної пітьми вийшла постать в білому плащі. Вона відкинула каптур відкриваючи обличчя. Її очі були перев’язані білою стрічкою, довге сріблясте волосся спадало на груди. Вона була в білій сукні яка все ще була частково схована плащем, але золотий пояс яскраво виділявся на білому тлі. Вона осліпляла всім своїм видом, навіть тут у печені, без природного світла. Вона крок за кроком наближувалась до столу біля якого вже стояли троє відьом.
— Уявіть собі світ де не буде Кривди. Де люди та істоти будуть жити в мирі не роблячи нічого лихого.
В міру її слів дівчат огортав серпанок який набував силуетів. Ті з захопленням спостерігали за тим що зображалось. Правда продовжувала свій монолог, її голос звучав рівно не виражаючи жодних емоцій. Коли ж він розсіявся Верена наважилась запитати.
— Для чого тобі ми? Ти ж Правда. Чому не можеш сама його перемогти?
— Саме тому і не можу. Бо я Правда.Є те що мені не доступне на відміну від вас, людей. Сама я не можу порушити баланс. А от ви, так.
— Невже ти думаєш що нам на це вистачить сили ? — взяла слово третя дівчина.
— Вистачить. Ви нащадки роду людей. Від початку часів розхитували баланс в обидва боки. Чи не час брати долю у свої руки й розпочати еру стабільності? Перестати гойдати човен. Дозволити пливти йому спокійно і тихо.
Відьми стояли в роздумах. Слова Правди чіпляли їх. Верена стояла і переводила погляд то на Правду, то на власні руки. Ніби запитуючи в самої себе“ — Чи здатна я на це? Чи не пожалкую згодом? “ Подруга ж її навпаки закоханими очима дивилась на Правду. Подумки вона вже жила в тому прекрасному світі про який та говорила. Третя ж з відьом була явно не в захваті від почутого, але щось її таки зупиняло від того, щоб негайно піти.
— Що ми маємо зробити, якщо погодимось тобі допомагати?
— Нічого особливого. Лишень накласти заклинання яке ув’язнить Кривду в цій печері. Магія цього місця на додачу до вашого закляття не вб'є його на жаль, але хоча б позбавить сили. Він не зможе покинути цю печеру її не зможе розповсюджувати свою пітьму у людський світ. Ну, то яким буде ваше рішення ?
— А як щодо роду захисника? Вони не залишать все так ?
Правда роздратовано сипнула головою. Вона не очікувала що буде стільки питань.
— А немає вже роду захисників. Згинув весь. Тепер ми самі за себе.
На обличчях відьом відобразився шок.
— Що ? Як так сталось? - Верена не втрималась на ногах. Вона присіла, щоб не впасти.
Правда знову роздратовано сіпнулась. Вона не планувала про це говорити.
— Нащадок зник. Скоріше за все втік в інший світ. Втрата голови родини підкосила його. Він був ще не готовий до прийняття себе. От і втік кинувши нас напризволяще.
Правда продовжила підвищуючи голос, який відлунював від стін і повертався у центр кімнати ехом.
— Саме тому зараз ми маємо об’єднатись і полонити Кривду. Бо поки він не відчув всемогутність в нас є шанс!
Хоч очі правди були зав’язані складалось враження що вона дивиться на них крізь стрічку.
— Тоді гаразд. Ми зробимо це.
Вуста правди розпливлись в страшній посмішці від якої відьмам стало ніяково, але відступити вони вже не могли. Посеред столу з’явилась книга. Правда занесла над нею руку і сторінки стали перегортатись з неймовірною швидкістю. Це продовжувалось декілька секунд аж потім книга відкрилась на певній сторінці.
— Уважно прочитайте і виконайте все як написано.
Після цих її слів на столі біля книги з’явився кинджал. Це заклинання потребувало крові кожної з учасниць. Відьми по черзі брали зброю і різали собі долоню. Кров тонкою струйкою зтікала з їхніх пальців. Вони пройшлись по колу, щоб окреслити його на землі. Їхня кров швидко змішалась так що вже було не розібрати де чия. Після чого вони стали поруч і почали читати закляття. Це була відьомська мова. Слова сплітались павутиною накладаючи бар'єр на місце ув'язнення. А потім залу затягло чорним важким димом. Він спочатку заповнював собою весь простір. Потім почав збиратись в колі яке утворили відьми зі своєї крові та згодом набув вигляду чоловіка який кричав від болю. Він вчепився у власне волосся ніби намагаючись його видерти. Від відьом полинула енергія яка створила золоті грати навколо чоловіка. І як тільки вони закінчили читати закляття його крик стих. Він упав на землю та лежав там не ворушачись. Відьми затаїли подих. Їм не доводилось мати справу з настільки древнім духом. Правда підійшла до них.
— Ви молодці. Впорались. Тепер можете йти. Він вже ніколи звідси не вийде.
Відьми підтримуючи одна одну пішли в сторону виходу. Від втрати крові й вичерпання магічних сил вони ледве тримались на ногах. І як тільки вони покинули залу чоловік знову застогнав. Він тримався за голову скрутившись калачиком. Поступово його дихання вирівнялось і він зміг піднятись на ноги. Примружуючись від болю він все ж таки відкрив очі.
— Це ти! Що ти накоїла божевільна!
Кривда схопився руками за ґрати. Його долоні почали димітись і він скрикнув від болю. Коли ж прибрав руки на долонях виднілися глибокі опіки. Правда обійшла клітку по колу проводячи пальцями по ґратах які зовсім їй не шкодили.
— Я б не радила це повторювати. Наступного разу можеш опіками не обійтись.
Кривда зло дивився на правду. Він розумів в якому становищі опинився.
— Як тобі це вдалося? Не боїшся що захисник прийде по тебе? Дзеркальний меч може знищити нас обох.
Правда розсміялись. Її сміх здавався божевільним, а може він таким і був.
— Невже ти думав що я можу зробити щось подібне не прорахувавши найочевидніші варіанти.
Вона сіла біля клітки на підлогу змастивши свій білосніжний плащ.
— Немає більше роду захисників. Тебе також ув’язнено. Тепер мені нічого і ніхто не завадить побудувати той світ яким я його бачу.
— Ах ти ж …
— Ну давай. Скажи це! Так я божевільна! Ти стільки раз про це казав що це стало правдою. Ось такий парадокс Правда стала правдою.
Вона знову засміялась і встала. Неспішними кроками просуваючись до виходу.
— Так що не звинувачуй мене в цьому. Ти сам винен у своїй долі. Насолоджуйся відпочинком. Навряд ми з тобою коли-небудь ще побачимось.
— Стій! Ти не посмієш мене тут кинути!
— Вже посміла.
Постать Правди розчинилась в повітрі.
Троє відьом вийшовши з печери розійшлись в різні боки. Верена і її подруга підтримуючи одна одну пішли в бік села. Третя ж них, хто найбільше вагалась пішла в сторону лісу. Рука нестерпно боліла, але вона не звертала на це увагу. Кров скапувала з її пальців і розмивалась дощем. Через деякий час дівчина вийшла на галявину. Посеред якої стояла невеличка хатинка. Вона без стуку увійшла в неї. Там за столом сиділа жінка, старша за ту що увійшла.
— Нарешті ти повернулась, я почала хвилюватись за тебе.
— Боялись що доведеться шукати нову ученицю?
— Так. Не у всіх є така сила як в тебе. Як все пройшло? Ви зробили це?
— Так, та я не певна що це правильний вибір.
Жінка з німим питанням поглянула на дівчину, а потім помітила калюжку крові яка встигла накапати.
— От дідько. Чого не зупинила кров силою?
Вона посадила ученицю за стіл і одразу почала її лікувати шепочучи закляття.
— Бо я зараз абсолютно без сил.
Рана всмоктувала магічну силу неначе чорна діра. Розуміючи що магією не відбудешся наставниця почала діставати баночки з під стіл.
— Так чому ти сумніваєшся?
— Ви пам’ятаєте що Правда сказала про рід захисників, прийшовши сюди прости про допомогу ?
— Так. Вона сказала що вони на нашому боці.
— Так от. “Рід захисників знищено.” Це її слова, коли ми прийшли проводити ритуал. І вона це так промовила що в мене є сумнів. Чи не причетна вона до цього.
— Не мели дурниць. Рід захисників настільки ж древній як і Правда з Кривдою. Первісний ліс наділив їх такою магією що, ані Правда, ані Кривда не можуть самі їх вбити.
— Я хочу дізнатись що з ними сталось?
— Просити тебе облишити цю ідею марно?
— Я доклала до цього руку. Я маю впевнитись що не занапастила наш світ.
— Тіссаро, ти не єдина хто приймала в цьому участь.
— Так, але схоже єдина кого це турбує.
— Відпочинь, а завтра ще це обговоримо.Ти занадто знесилена.
Наступного ранку Тіссара покинула будинок своєї наставниці навіть не попрощавшись. Вона тримала шлях до селища де останній раз бачили захисника. Діставшись туди вона
пішла в єдине місце де люди завжди говорили вільно. Єдина річ яка розв'язувала людям язика без тортур, то завжди був алкоголь. Тож Тіссара пішла туди де його наливають. Знайшовши найбалакучішого з відвідувачів вона дізналась від нього, що“ Так звана захисниця“ загинула від рук сміливих селян які вчасно побачили в ній присутність нечистої, злої сили. Вони хитрістю її перемогли.
— Влаштувавши свято на честь неї ми підсипали в їжу мертве коріння, яке нам дала пані в білому плащі. Тільки но скуштувавши його захисниця впала на землю не рухома. Її смерть була легкою і безболісною. Після того, пані в білому дуже наполягала, щоб ми стратили й хлопця який був із нею. Але той скидався на звичайну дитину. Тому ми не стали його чіпати. Він втік у ліс. Більше його ніхто не бачив.
— Я бачила, — роздався голос за спиною відьми. Він належав маленькій дівчинці яка допомагала своїй матері розносити їжу та напої.
Тіссара обернулась до неї. Її погляд був сповнений надії. “Невже нащадок все ж таки вижив? “. Дівчинка помахала долонею, щоб Тіссара нахилилась до неї.
— Тільки ти нікому не розказуй.
— Я обіцяю. Це буде наш секрет,- Відьма встала с застолу і присіла навпочіпки. Її минулий співбесідник вже відключився і не становив для неї тепер жодного інтересу.
— Я грала зі своїм братом в хованки. Він забороняє мені ходити до лісу, але я не хотіла, щоб він мене знову знайшов. Тому вирішила сховатись трохи далі в лісі. Там в нас є старий колодязь яким ніхто не користується. Я сховалась там в кущах і стала чекати. Через деякий час на галявину прибіг той хлопчик. Він здавався розгубленим і наляканим. А слідом за ним з’явилась пані в білому. Вона схопила хлопчика за руку, підтягла до колодязя і кинула в нього. Ось і все.
Тіссара відпустила дівчинку. Найбільші її страхи справдились. Правда дотична до знищення захисників. Але ж наставниця казала що вона не може сама вбити захисника. Можливо хлопець в колодязі якось чином вижив. Відьма деякий час блукала по лісу. Тіссара думала що швидше знайде колодязь. Мабуть, варто було все-таки попросити дівчинку її провести. Пройшовши декілька метрів вона відвела чагарники рукою і її очам відкрилась невелика лісова галявина на якій стояв колодязь. Обійшовши його по колу на цямрині вона побачила напис старою мовою відьом.
“ Шляху назад не буде в тебе,
де були ноги стане небо.
Покинь цей край пірнувши вниз,
Прийнявши долю їй вклонись“
Тіссара стояла не зводячи очей зі рядка. Вона раз у раз перечитувала їх намагаючись збагнути що вони означають. “ Покинь цей край пірнувши вниз “. Вона прокручувала ці слова в голові, а потім помітила дивне мерехтіння в глибині колодязя. Вона перехилилась через край. Чим ближче вона ставала до води, тим сильніша магія від неї йшла. І тут розум відьми осяяло.
— Це портал! Але не звичайний. “Шляху назад не буде в тебе,“. Він, мабуть, односторонній. Правда розуміла що не може вбити захисника. Тому вона вирішила вигнати його звідси. Дідько, що ж ми наробили?
Тіссара розуміла що не може тут лишатись. Якщо Правда дізнається, а вона дізнається що їй все відомо. То та прийде і вб’є її. Треба було щось робити. Терміново якось виправити ситуацію. Вона не мала сил, щоб повернути нащадка захисниці. Але якщо провести ритуал повернення крові. То можливо їй вдасця повернути хоча б когось із його майбутніх нащадків. Тіссара дістала свою книгу, в якій робила записи поки вчилась у наставниці. Майже в самому кінці вона знайшла декілька приміток. Треба було знайти де похована захисниця. Селяни навряд чи стали б ховати її на своєму кладовищі. Тіссара не хотіла думати, але селяни взагалі могли її не ховати. Викинути десь в лісі на поталу звірам. Відьма викликала свого фамільяра, сову і відправила її на пошуки тіла. Це все відбулось не давно так що магічні сили не мали так швидко облишити її тіло.
Через деякий час сова повернулась і Тіссара знала де шукати могилу захисниці. Селянам все ж таки вистачило людяності, щоб поховати її в лісі. Знайшовши могилу відьма почала підготовку. Свічки, трави, квіти, ритуальні символи, Тіссара й гадки не мала чи вийде, але думок інших не було. Перед тим як розпочати Тіссара вирішила відправити листа наставниці. В ньому вона все детально описала. І про злочини Правди, і про те що збирається зробити. Вона попросила наставницю, що коли стане зовсім погано. Нехай вона всім розповість що “Захисник повернеться, і відновить мир і баланс”. Прикріпивши листа до лапки фамільяра вона відпустила пташку і почала читати заклинання. Погода одразу відреагувала на її дії. Піднявся вітер, небо затягло чорними хмарами. Здавалось ось-ось і почнеться злива. Тіссара стояла над могилою захисниці постійно повторюючи заклинання. З кожним разом її голос звучав все голосніше до поки її не перебив інший голос схожий на грім.
— Як ти осмілилась, нечестива відьма, намагатись зруйнувати мої плани! Ти ніщо, всі твої зусилля марні.
— Лише час покаже чиї з наших зусиль були марними.
Обличчя Правди перекосило від люті.
— Ніколи вас не любила. Ви найгірші створіння Кривди. Навіть коли намагаєтесь робити добро все одно несете в собі зло.
Вона підійшла до відьми. Одним швидким рухом вона підняла дівчину за горло. Тіссара спочатку пручалась, первинний страх охопив її свідомість. Але потім вона розслабилась і перестала пручатись. В її голові зародилась думка. “ Так навіть краще, якщо я помру, то ритуал точно спрацює. Ніхто не зможе розбити його дію. “ Ще один швидкий рух і бездиханне тіло впало на землю поруч з могилою.
— Якщо вже так хочеш. Будеш стерегти її не знаючи спокою.
Правда розчинилась в повітрі.
