Таки всім привіт. Ого давно я уже так не вітався. Не знаю чи ще хтось мене пам’ятає, все-таки багато нових людей прийшло на Друкарню і багато, хто пішли з Друкарні. Тому для більшості буде цікаве питання, що за нн сюди прийшов.
Якщо ви справді мене не знаєте, то я тут вважаюсь, напевно, олдом всієї туси. Але уже як дофігіще часу не постив нічого нового і щось на мене насунула ностальгія і бажання щось написати в інтернет. Ось я і пишу цей довгочит для уже другого знайомством з Друкарнею та на цей час популярними авторами.
Коротше, це мій особистий блог, де я розповідаю про все, що мене цікавить. А це, повірте, може бути будь-що. Ось недавно завантажував свій старий твір, а до того розповідав про авторів Друкарні. Крім того, ще рофлив з Порошенка. Рекомендую вам проглянути цей творчий смітник, може знайдете те, що вам сподобається і залишитесь тут на постійну. Подача, як ви можете зрозуміти в більшості дописів максимально проста та дещо самокритична.
Ніколи не розповідав тут, щось детальне про своє життя і скоріше, тому що не було і про що. Хоча ні, був один допис, але він уже застарів так нормально.
Ось вам якісь випадкові факти про мене:
Мене звати Роман в житті, що можна було б зрозуміти з мого ніка. А от що не можна просто так вловити з оформлення мого профілю, хоча дехто міг би посперечатися, це те, що мені 17. Малий пиздюк прийшов тут трохи привернути уваги до себе. Точніше повернувся, але це не важливо.
В цьому році я буду здавати НМТ та вступати у виш. Так, до нього залишилося 1,5 місяця, а я фігньою страждаю замість того, щоб нормально вчити українську мову. Сам не знаю звідки з’явилося це бажання щось написати, але таки звідкись з’явилося.
Я сам з села, але дуже хочу переїхати у Львів на навчання. Як на мене, це найкомфортніше місто України, яке водночас доволі розвинуте і багатонаселене. Львів для мене віддає максимально чіловим, спокійним вайбом, на відмінно від Києва, де люди спішать не знати куди.
Ну і, звісно, журналістика це прямо моє кохання, де ти маєш комунікувати з людьми, збирати якусь інформацію, а потім писати на основі неї, та не просто писати, а так, щоб люди хотіли читати й захоплюватися тобою. Як ви зрозуміли, я трохи (ніфіга не трохи) отримую задоволення, коли на мене звертають увагу та якось хвалять. Як це називається? Бажання суспільної валідації? То, знаєте, це скоріше уже потреба в ній.
Ще недавно я почав писати книгу, хочу справді щось створити серйозніше ніж твір на 200-300 слів. Англійську за цей час я доволі таки підтягнув, хоча це все одно далеко не рівень носія, але запитатися як кудись пройти чи провести смол ток зможу. Наступною буде японська. В планах купити нормальну звукову карту, мікрофон і почати вести свій ютуб канал, але поки що це лише мої вологі мрії.
Це от і все, що я хотів розповісти на сьогодні, всім удачі.
