Відбиток смерті

Цей трагічний вираз на обличчі слухача, який залишає жахлива новина. Кожне слово спотворює його все більше. Кривить то ліворуч, то праворуч. Розмиває безформне місиво. Як же швидко сміх та жарти обірвалися телефонним дзвінком, перетворилися в плач й крик, забулися як чарівний сон. Цей проклятий дзвінок перетворив день на драму, сюжет якої переповнений такими ж випадковими, безневинними та близькими жертвами. 

– Цього не може бути! 

– Вона ще така молода! 

– Їй ще жити й жити! 

Паралельно зі збільшенням гніву закінчується розмова телефоном. Невиразне обличчя починає переказ. Кімната стає похмурою та нечіткою. Кольори радості перетворюються на темні відтінки сірого. Розповсюджується образ смерті, поглинаючи все красиве та різнобарвне. Очі присутніх почорніли. Тепер уже у всіх цей кривий вираз. 

– А як вона померла? — тихо сідаючи в крісло

– Тромб.

– Ясно.

Тепер кімнату сповнює тиша, яку час від часу перебиває хаотичне похлюпування. Всі згадують приємні спогади, які уже ніколи не повторяться. Вони не можуть сприйняти це так швидко. Як це от є людина, а через секунду вже немає? Через деякий час починаються нові дзвінки з уже знайомим змістом. І все це відбувається, ніби в мареві. 

Далі буде відомий сценарій. Сміх, радість. Телефон, розмова. Розчарування, гнів. Саме так смерть залишає відбиток у нашому серці.

Пояснення

Цей твір був написаний ще того року на горор конкурс, але, як бачите, це більше нагадує трилер, тому далеко він не пройшов. А сьогодні я про нього згадав і вирішив поширити тут, як продовження до серії творів про божевілля.

Інший такий твір — Божевілля буденності

Всім дякую за прочитання

Прев’ю створене за допомогою ШІ