Оригінально публікація на ЖЖ від 22.06.2020.
Дізнався, що мою рецензію на фільм «Ломбард», яку я на писав ще в 2013 році, так і не опублікували на Кінопоіску, бо вона україномовна. Що ж, копіюю її сюди.
Хочеться поділитися з усіма своїм захватом, адже не кожен день доводиться бачити гідну вітчизняну кінострічку. Добре кіно на теренах СНД, взагалі, рідкість. І якщо російський кінематограф вже встиг «вистрілити» кількома якісними фільмами, то для українського комерційного кіно це тільки перша ластівка.
Цей фільм («Ломбард») я не чекав — я навіть не знав про його існування. Лише тиждень тому я побачив його ролик серед реклами у кінотеатрі. І одразу ж я твердо вирішив піти на нього, хоч і мав значний скепсис щодо пострадянського кіно. Цей трейлер мене зачепив! Щось у ньому було… англійського. Так, він був просякнутий британською школою: ракурси, дії, ситуації, навіть кольорова гама! Проте від цього не виглядав відірваним від реалій українського побуту: наша сявота, наші ломбарди і трохи західної витонченості для рибки, що побільше. Як на мене, автори вчасно взялися за фільм: Захід вже прийшов на українську землю, але і сліди буремних 90-тих ще присутні у наших душах.
І ось настало 19 вересня. Я зі своєю подругою пішов до кінотеатру. Так сталося, що ми запізнилися на сеанс на 3-4 хвилини. Зазвичай, ще можна придбати квитки та потрапити на фільм, але цього разу нас чекала неприємна новина: сеанс не відбувся, бо не було куплено жодного білету! Отакої! В Україні не дивляться українського кіно. Я можу це зрозуміти. Після ганебної «Штольні» та свідомого середнячка «Той, що пройшов вогонь», немає надії побачити якісну українську стрічку. Але раз у рік і палиця стріляє. І буде дуже прикро, якщо ми самі поховаємо наш кінематограф своєю байдужістю.
Я таки потрапив на сеанс, але сам один і ближче до ночі. Що я можу розповісти про фільм не вдаючись до розкриття сюжету? До самого кінця стрічки мене не полишало враження, що я дивлюся добре, якісне британське кіно на кшталт «Трансу», хоч і без філософської думки типу «голіть, дівчата, кицьку». Також у фільмі немає сюжетної лінії кохання, яку вдало заміняє братерська любов головних героїв. «Прості» хлопці у зовсім не простих ситуаціях. Зовсім непростих, і не тільки вони, адже сюжет фільму є низкою взаємопов’язаних історій різних зацікавлених осіб, об’єднаних бажанням легких грошей. Я недарма пригадав вище фільм «Транс», адже для повного розуміння такого багатогранного фільму одного перегляду явно буде замало. Особисто я маю намір відвідати кінотеатр на вихідних ще раз і проголосувати гривнею за добрі фільми. Незважаючи на свою складність, сюжет, як мені здається, не провисає аж до кінця фільму, де таки засвітилася одна deus ex machina, що не дуже вплинуло на логіку подій. Це не рахуючи чисельні щасливі та не дуже випадки, властиві кримінальним комедіям. Кіно не відволікає нас дешевою еротикою (хіба що є одна сцена у стрипбарі на початку), динамічне, стрімке, достатньо жорстоке за кількістю смертей та крові на екрані (зауважте: при цьому у фільмі майже немає прохідних безіменних персонажів). Наше око радують колоритні за зовнішністю та характером люди-архетипи: брутальний механік, тупенькі гопники, що несуть почесні комедійні функції, хитрий та елегантний власник ломбарду, владний олігарх тощо. При цьому особливо радує відсутність шаблонів та нав’язливої реклами, притаманних російському кіно. Принаймні, я їх не помітив.
Стрічка для мене промайнула на одному подиху і не залишила по собі у моєму розумі зауважень. Сподіваюся, Вам «Ломбард» сподобається як і мені.
P.S. Є ще один твір, який мені згадався при перегляді, — вже старенький аніме-серіал «Baccano!». Це майже той самий рівень хаосу, веселощів та криміналу.
