«я не маю жодного права критикувати книжки і я не роблю цього, тільки якщо їх не ненавиджу», сказав колись письменник. однак з кількості письменників, яких він критикував або недолюблював, можна дійти висновку, що ненавидів він багато що. а те, що він був сатириком та іронізував багато з чого, робило деякі його коментарі справді жорстокими.
джейн остін
кого ж згадати у цьому довгочиті першого, як не джейн остін! з-поміж инших авторів чи не найжорстокіше твен відгукувався саме в її сторону. можливо на щастя, на той момент письменниця вже була мертва і не могла дізнатися про це. згадана на початку цитата першочергово теж зводилася до критики британки, продовженням були слова:
мені часто хочеться критикувати джейн остін, її книжки мене так бісять, що я не можу приховати від читача своє божевілля; і тому я повинен зупинятися щоразу, коли починаю. кожного разу, коли я читаю «гордість і упередження», мені хочеться викопати її тіло та бити по черепу її власною гомілкою.
з цього можна припустити, що попри свою ненависть, марк твен читав цей роман неодноразово…
також “батько американської літератури” неодноразово писав, що будь-яка бібліотека, яка не має книг джейн остін, є хорошою, навіть якщо насправді там взагалі немає жодної книжки. скоріше за все його бісив котраст між їхніми життями, те, що письменниця походила з дворянства й писала про нього, в той час як твен був простішим. її персонажі були йому мерзенними і він навіть зізнавався, що під час читання романів джейн почувався як “бармен, який входить до царства небесного”. на той час популярність остін в америці зростала і це неабияк злило автора, тому він згадував її в листах друзям та власних творах, а також написав окреме есе про неї, яке в сучасних реаліях можна було б назвати своєрідним дис-треком :)
згадував він її і в цитаті про едґара аллана по, якого теж недолюблював!
«для мене його проза нечитабельна, так само як і в джейн остін. ні, між ними є різниця. я міг би почитати його за зарплату, але не джейн. джейн — абсолютно нестерпна.»
сер вальтер скотт
цьому письменнику, відомому своїм «айвенго» (історичний роман про лицарську добу), марк твен закидав не аби що, а звинувачення у початку американської громадянської війни, що розгорілася між північчю та півднем через рабовласницький устрій країни.
«потім з’являється сер вальтер скотт з… його удаваною величчю, удаваною пишнотою та удаваним лицарством безглуздого та нікчемного давно зниклого суспільства. він завдав незмірної шкоди; можливо, більш реальної та тривалої шкоди, ніж будь-яка інша людина, яка будь-коли писала… саме сер вальтер зробив кожного джентльмена на півдні майором, полковником, генералом чи суддею ще до війни; і саме він змусив цих джентльменів цінувати ці фальшиві нагороди.»
те, чи дійсно міг твір так радикально вплинути на суспілтсво та викликати війну лише через 42 роки після виходу, викликає сумніви. проте в це вірив реаліст твен, критикуючи романтизм у своїх творах та називаючи вплив попередника “вальтерскоттівською хворобою”.
цей список письменників, які невгодили марку твену, можна продовжувати довго. він також висловлював претензії до письма:
джордж елліот та натанієля готорна (“ви чітко передаєте всі мотиви та почуття, не аналізуючи їх досконально, як це робить джордж еліот. я терпіти не можу джордж еліот, готорна та інших людей; я бачу, що вони собою представляють, за сто років до того, як вони до цього доходять, і вони просто смертельно мене втомлюють”);
автора «останнього з могікан» джеймса фенімора купера («існує дев’ятнадцять правил, що регулюють літературне мистецтво в галузі романтичної прози... у «звіробої» купер порушив вісімнадцять із них». ці звинувачення включають у себе недоречний матеріял у тексті, погану граматику, неохайність форми, пропуск необхідних деталей та відсутність простого та прямолінійного стилю);
олівера ґолдсміта (тут ми повертаємося до метафор про бібліотеки — «також, справедливості заради, є ще одне слово похвали для бібліотеки цього корабля: у ній немає примірника «вікарія з вейкфілда», цього дивного звіринця… поганих людей, які нецікаві, і хороших людей, які виснажують. один-єдиний твір. і жодного щирого рядка в ньому…»).
у такому випадку виникає питання — хто взагалі подобався цьому чоловіку?! ну, можна сказати, що творчість шекспіра йому подобалася, от тільки… на його думку написав це все не шекспір. письменник зараховував себе до так званих антистредфордіанців, які заперечували приписуване тому самому вільяму шекспіру авторство численних п’єс, та вірив у теорію, що їх написав френсіс бейкон. американець і на цю тему має есе, «чи мертвий шекспір?», де казав, що ми знаємо про шекспіра так само мало як і про сатану, щоб щось стверджувати.
тож можна порадіти за сучасних авторів, які можуть писати і не преживати, що про них скаже марк твен :)
