Ніжно сяють небеса
Над спекотним літом,
І до них летить душа,
Попрощавшись з тілом.
Згасло молоде життя,
Руки скам’яніли,
В серці вже нема тепла,
Очі потускніли.
І бринить сльоза-роса
Над самотнім світом,
А труна твоя німа
Вкрилась білим цвітом.
Ніжно сяють небеса,
Линуть рідні крила.
Маркіясика душа
Янголів зустріла.
Білим птахом промайнеш,
Пропливеш зорею,
Але вже не розцвітеш
Піснею своєю.
Дощиком проллєшся ти,
Злинеш над землею.
І колись ще увійдеш
В рідную оселю...