мені 22 і я люблю слухати музику (ні)

Сьогодні розкажу ще одну свою історію. Побачивши рандомний тікток, що спотіфай топ для прослуховування музики, почала шукати як перенести всі свої спогади з трушної ютубмузики туди. Не пройшло й хвилини як я вже знайшла те, що треба, та оплатила послуги. Почався довгий (не дуже) процес перенесення. Я вже й забула, що йду завтра влаштовуватись на свою другу роботу та треба раніше лягти спати. Про це згодом.

А зараз музика. Ну відкрила я для себе якість звуку спотіфаю (насправді відрізняється!). Прослухавши пару композицій я задумалась. Чому я не слухаю часто музику? Буває, що по неділям маю ритуал ведення щоденника під музику, але це буває іноді. Блін це ж навіть на сайтах знайомств всі пишуть, що люблять слухати музику (принаймні так було, коли я там сиділа). А я не люблю. Протягом роботи вона мене відволікає, а у вільний час знаходжу щось інше чим зайнятись та для неї місця не залишається.

Як не любителька саморефлекції я не хотіла довго про це думати. Раптом я перенеслась у холодний литовський ранок, де опускався туман. Я йду, а в навушних дикий метал здається на всю вулицю грає. Я йду з кам`яним обличчям. Піздую розйобувати, як-то кажуть. На душі камінь - в руці вонюча сигарета. Пройшов місяць (чи два) як не стало мами. Траур я тримала місяць (насправді він в мене кожного місяця певного числа, тоді більше було про одяг та розваги). До речі, засміялась вперше лише за три місяці після того. Знову відволікаюсь. Так. Музика. Угу. Ранок. Литва. Холод.

Я не знаю як так вийшло, але я поїхала туди майже без грошей. Обіцяли стипендію, але виплатили аж в кінці місяця. Знаючи можливі покупки, багато одягу я не брала. Чесно кажучи, його в мене багато й не було.

Так ось, в країнах Балтії вже у вересні стає дуже холодно. Звісно, я про це не знала, я ж вперше поїхала закордон у своєму житті. Коротше кажучи, верхнього одягу у мене не було (я ж чекала на стипендію!). Його не було зовсім.

Мені доводилось ходити до університету лише у в`язаному світері. Блять. У в`язаному світері. Мені було так гірко за себе і образливо. Я залишилась сама.

Тато в Україні свої клопоти мав з похоронами. Та і з алкоголем також. Матеріальної підтримки я не могла нізвідки очікувати. Як же мені було образливо. До цих пір мурашки по тілу. Так. Поветаємось. Музика.

Це те, що мене рятувало. Я включала найбільш жостких виконавців, яких знала і просто йшла. До універститету мені було хвили 20 йти, тому я могла переналаштуватись з тої дівчинки, маленької, беззахисної, покинутої, ображеної у сильну, впевнену в собі жінку, у якої не було поганих днів чи невдач.

Музика мене тоді врятувала, проте вона вбила мою любов до себе.