Починаючи з ХІХ століття ми чітко бачимо тенденцію, що та країна, яка має найсильніший флот - є де-факто державою-гегемоном світу. Наявність океанічних флотилій дозволяв світовим імперіям демонструвати свою силу в будь-якому куточку світу. Флот США дозволяє цій демократії підтримувати статус супердержави. Можна згадати нещодавній приклад, коли США перекинули свій авіаносець аби підтримати Ізраїль в боротьбі з ХАМАС. Вороги США чудово це розуміють, але лише Китай пробує кинути виклик США на морі. При цьому КНР має й слабкості, якими можуть скористатися США. Малаккська протока є стратегічним місцем через який проходять ключові торговельні маршрути. Китайські ВМФ у найближчій перспективі планують посилити свій флот аби не тільки погрожувати Тайваню та сусідам, а й кинути виклик на світову гегемонію.
Авіаносці як вершина айсберга
Поразка СССР в холодній війні дозволила Китаю направити свої ресурси на розвиток флоту. Якщо ми говоримо про флот океанського рівня, то однією з основних рис є наявність авіаносців. Першим китайським авіаносцем став український “Варяг”. Станом на 1994 рік, Україна не мала потреби в авіаносцю (на той момент він був побудований на 67%). Тому було прийняте рішення про продаж судна. Міжнародний тендер на продаж корабля був оголошений 1 грудня 1997 року, коли Московія остаточно відмовилася від купівлі цього судна. Корабель купила китайські фірма з Макао, яка заявила, що буде використовувати судно як плавучий готель і центр розваг. “Ага, повірили” - сказали китайці та переправили “Варяг” до порту Далянь, де була база ВМС Китаю. З 2002 китайці вивчають та добудовують “Варяг”. Цей досвід дозволить китайцям проєктувати нові авіаносці. У 2011 році у світ з’явився Ляонін - перший китайський авіаносець, колишній “Варяг”. Цей корабель по суті був більше навчальним ніж бойовим, тому китайці у 2013 році почали будувати копію “Варяга” - авіаносець Шандунь.
Конструкція судна значною мірою повторює конструкцію “Адмірала Кузнецова”, так само як і перший китайський авіаносець Ляонін. Порівняно з Ляоніном він модифікований і вдосконалений, має покращений радар і може переносити більше боєприпасів і палива, що дозволяє йому перевозити більше літаків, ніж Ляонін. А у 2015 році КНР почав будівництво нового авіаносця, який був би кращим ніж попередники. У нефритового стержня була мрія - збудувати щось на зразок USS Gerald R. Ford. Cпуск корабля з корабельні відбувся в червні 2022. Звісно, що пропаганда КНР заявила, що це судно найновіше, яка нічим не гірше, а можливо і краще за американські судна такого класу. Звісно, судно має значні покращення на фоні попередників, але об’єктивно виникають питання щодо його бойових якостей. Судно будували 7 років, а станом на зараз він ще досі проходить випробування. При цьому Китай мріє про 6 великих авіаносців до 2035 року.
Ставка китайського флоту
Найсильнішою стороною китайського флоту є його протикорабельні ракети, які розвивалися країною з 50-х. Наприклад, китайці заявляють, що їх протикорабельна ракета YJ-21 (похідна від DF-21D) здатна вражати американські авіаносці на відстані в 1400 км. Нефритовий стержень вважає, що ПКР як і балістичні ракети зможуть вражати авіаносні групи, що заставить США триматися осторонь від конфлікту. Західні військові експерти ставлять під сумнів заяви Китаю, бо постає питання з наведенням вундервафлі. Факт тут можна виділити один, що КНР думає тримати флот США на відстані за допомогою комплексу ракетного озброєння.
Щодо надводних човнів Китай робить ставку на будівництво суден рівня фрегат-корвет-ракетний катер. Зараз ВМС НВАК мають 42 фрегати, 72 корвети та 107 ракетних катерів. Дана асиметричність флоту КНР ставить на меті змогу протидіяти США та союзникам за допомогою малих мобільних з’єднань з ракетним озброєнням. При цьому Китай розвиває й есмінці та загалом можливості свого флоту діяти в рамках операцій далеко від територіальних вод. Іншою характерною рисою флоту нефритового стержня є старання застосовувати передові технології.
Іншим важливим аспектом розвитку Китаю для його амбіцій є будівництво десантних кораблів різного типу для підтримки гіпотетичної висадки КНР на Тайвань. Станом на 2023 рік Китай побудував ще 2 десантних кораблі типу “Зубр”(зараз їх 6), і 15 кораблів на повітряній подушці типу “Юйі”. ВМС НВАК наразі мають вісім кораблів-доків Type 071, три універсальних десантних суден Type 075, 32 великих десантних катерів, менше ніж 50 малих десантних катерів. Але тут важливо зрозуміти, що Нефритовий стержень не проти використовувати й цивільні судна з метою висадки військ. Практика минулих років показує, що поки Китай не може провести десантну операцію у великих масштабах, тому покладається ще на цивільні судна.
Найслабшою ланкою ВМС НВАК є його підводні човни. Зараз КНР має 12 атомних підводних човнів з балістичними ракетами, 9 атомних підводних човнів (ще 2 будуються) та приблизно 42 дизельно-електричних підводних човнів. Цих сил цілком вистачить для проєкція сил на своїх сусідів, але буде недостатньо для протистояння США. Американці мають кращий парк підводних човнів, які зможуть завадити висадці Китаю на Тайвань. Загалом КНР пробує і тут наздогнати США, але час покаже чи вистачить сил та ресурсів.
Слабкості стрибка нефритового стержня
КНР дуже активно інвестує в ВМС аби чимшвидше мати змогу протистояти США в рамках океанічного флоту. При цьому Китай отримує зразу декілька проблем, які складно розв’язати. По-перше, через політику “одна сім’я-одна дитина” нефритовий стержень відчуває брак кваліфікованих кадрів, які могли б заповнити весь цей масив кораблів. Навідмінно від ВМС США, ВМС НВАК не мали реального застосування в бою своїх кораблів. По-друге, це мала кількість морських баз для океанічного флоту. На цей час Китай має морську базу в Джибуті, Шрі-Ланці, Пакистані та Екваторіальній Гвінеї. Китай також облаштовує нову базу в Камбоджі, а також в Габоні. У створенні нових військових баз допомагає доктрина “Один пояс - один шлях”, через кредити африканські країни часто вимушено віддають свої території. Пекін веде переговори з Кубою. Але це дуже мало на фоні морських баз США.
По-третє, це контрольованість США та партнерами важливих проток, які не дозволяють КНР розгорнути свої ВМС як океанічний флот. Малаккська протока та Лусонська протока є в руках союзників США. Канал на території Таїланду також не має успіху. По-четверте, супротивники КНР активно переозброюють свої флотилії. Японія, Тайвань, Філіппіни, Австралія активно модернізують та будують кораблі. Індія вирішила почати будівництво третього свого авіаносця для стримування Китаю. При цьому Нью-Делі посилює свої військові бази на Андаманських і Нікобарських островах. Попри все, США повинні також озброювати свій флот. Але Вашингтон має розуміти, що окрім сильного ВМС, Пекін стримує реакція США на нашу війну. Україна це тест, чи зможуть демократії відстояти себе в конфлікті з автократами.
