Історія моєї української у зросійщеному середовищі
З самого народження мене оточувала російська мова. Початок знайомства з українською почався у шість років у школі. На той час у місті всі школи з українськими класами, де українську вивчали лише на уроках української мови та літератури та одна українська гімназія, де пощастило навчатися мені. Зараз я дуже рада, що батьки віддали мене навчатися саме туди, хоча тоді навчання там для мене було складним (дитина у якої був математичний склад розуму навчалася в гуманітарній школі).
Хоча я й навчалася в українській школі, кількість російської навколо мене не зменшилася, але зросла кількість інформації українською мовою.
Перший дисонанс між мовами відбувся десь у вісім років. Я досі пам’ятаю як запитала у мами «как по вашему будет крапка?» До чотирнадцятого року все залишалося незмінним: в школі українська, поза школою російська.
Перші «злами» відбулися з 2013 по 2014 роки. Під час майдану незалежності у школі почали більше проводити років присвяченні патріотизму.
Навесні-літом 14 року у місті поводилися бої. Згадуючи ті часи, в пам’яті спливають моменти як ми з братом сиділи на подвір’ї й тихо слухали пісні групи TIK дуже тихо на телефоні; як ми з мамою поралися на городі під українську музику, а над городом з обох сторін літали ракети та як вночі я засипала в навушниках під музику (переважно зарубіжний рок та наша музика) щоб не чути ті ж самі ракети. Коли бойовики так званої днр вийшли з міста, життя почало повертатися у своє русло, але змінилася одна річ – з плейлистів зникла музика російських виконавців при чому це відбулося само собою і якось на підсвідомому рівні.
У 2017 році вступаю до академії, де на першому курсі зрозуміла, що українська моя рідна мова. Було таке відчуття що інформація українською засвоюється значно краще ніж російською.
Так вийшло, що на другому тижні навчання потрапила до редакції інституту. Там створювалася газета, радіо та телебачення де висвітлювалося життя закладу. Хоча при закінченні школи, я говорила що ніколи не буду писати, але чомусь пішла саме в газету.
Напевно саме там до мене прийшла любов написання текстів, бо не було обмеження тем на які можна було писати й писати можна було українською. Який же тобі був кайф знайти платформу для вираження думок, хоча і зовсім не велику. Саме тоді я почала висловлюватися публічно і робити це українською.
Один з останніх етапів остаточної українізації мене відбувається зараз. Саме зараз я повністю відмовилася від російського контенту і навіть змогла почистити тік-ток від російської мови. Але до остаточного завершення цього процесу, як на мене, ще далеко, бо у мене в голові досі є якась кнопка перемикання мов, і коли до мене звертаються російською я автоматичну переходжу на неї.
Сподіваюсь з час я вирішу і цю проблему.
