Ефективна комунікація

NGO Media Bober

І говоримо знову ми різними мовами, як вороги

А в вухах вата від дзвону церков над хрестами наших могил

Слухай, якщо ти чуєш, Боже, пробач нам наші гріхи

Чи говоримо знову ми різними мовами, як вороги?

Різні мови

А ви колись звертали увагу на те, що ми говоримо різними мовами?

Ні, я не про мови різних народів. Навіть коли ми розмовляємо з кимось з носіїв і носійок української, ми говоримо про трохи різні речі. Це чи не фундаментальна властивість мови. Кожне наше слово – це фізичне відображення образу в голові. З вуст акі горобець вилітає слово, але де гарантії, що образи в головах мовця і слухача збігатимуться? 

Схема приблизно наступна. У мене в голові є картинка. Прямо зараз я описую її словами. Ви читаєте і у вас мав би постати образ. В ідеалі – той самий, що і в мене в голові (якщо я, звісно, не налажав з лексичними значеннями слів). Безумовно, лексичні значення на те й існують аби доволі точно передати сенс переважної більшості слів. Вони мали б уніфікувати те, що ми уявляємо, коли чуємо чи читаємо одні й ті самі рядки. Але ж, дідько, далеко не завжди ми маємо гарні визначення для дуже багатьох слів. Від щастя і кохання до дружби і клятви. На додачу до цього завжди є деякий персональний контекст, що подекуди з ніг на голову перевертає сенс промовленого!

Це все наводить на доволі цікаві думки: а ви впевнені, що вас розуміють саме так, як ви б того хотіли? І зворотне до цього: а ви впевнені, що розумієте інших так, як вони того хочуть і потребують?

А ми взагалі розуміємо одне одного?

Там десь внизу я лишу голосувалку, бо ну справді доволі цікаво.

Питання у найвищій формі філософське. Послухай ми Піррона, давньогрецького філософа і засновника скептицизму, то мали б рішуче сумніватися в усьому, що чуємо. Зрештою, наші органи сприйняття не бездоганні. Може, вони нас обманюють і ми чуємо не те, що нам сказали? Сам Піррон, за легендою, не вірив власним очам навіть тоді, коли бачив перед собою обрив, і продовжував собі крокувати. І тільки учні час у час рятували старого скептика. Я на філсфаку не вчився, і у цій вашій філософії відверто не дуже розбираюся.

Тож давайте до джерел: як мова виникла? На це питання в антропологів є не один десяток гіпотез. Так чи інакше переважна їх більшість зводиться до еволюції мовлення з чогось відносно простого. Прикладом, з необхідності передавати вигуками “ай!”, “ого!” і “о-кур-ва!” емоції від болю до здивування. Моя улюблена веде походження мови зі спроб синхронізувати дії під час складної роботи. От ви штовхаєте камінь і ритмічно всім мезолітичним колом однодумців вигукуєте щось типу “хей-йо”. Гіпотез справді багато і вони всі доволі цікаві. 

Хай там як, зрештою, мова стала повноцінним носієм інформації і запорукою успішного виживання наших пращурів. Її використовували аби запобігати небезпеці, координувати зусилля і передавати досвід зі знаннями. Цим можна було б парирувати заяви пірроністів: бо якщо наші старі родичі вижили в саванах західної Африки, то почутий крик про хижого котика в кущах справді оголошував наявність там небезпеки. За цієї логіки, ми радше маємо довіряти тому, що чуємо від своїх друзів та знайомих. 

Як ми сприймаємо інших (їхні слова і дії)?

Це вже питання до психологів і нейробіологів. До перших можна ставитися з певного рівня скепсисом і довіряти тільки тоді, коли є ґрунтовні наукові дослідження. З другими все-таки трохи легше.

Отож, є одна з класичних когнітивних помилок. Фундаментальна помилка атрибуції називається /fundamental attribution error/. Схильність людини пояснювати свої дії впливом ситуативних факторів, а дії інших – їхніми внутрішніми вадами. Простими словами: ви запізнюєтеся, бо був страшенний дощ і затори на Дарницькому мості, а хтось з ваших колег – бо він/вона рішуче невідповідальний/а. Звучить доволі логічно, чи не так? Не знаю, як ви, а я за собою таке іноді помічав.

І як часто буває з соціальними явищами, вони можуть мати добрий вигляд аж допоки хтось не візьметься їх перевіряти. Метааналіз 2006 року узяв до купи всі відомі на той момент 173 дослідження з теми та проаналізував. У підсумку, виявилося, що існування фундаментальної помилки атрибуції не підтвердилося. Для негативних явищ (типу запізнення на роботу/навчання) кореляція насправді знайшлася: я запізнився, бо так склалося; одногрупник – через невідповідність.

Але для позитивних явищ усе було навпаки. Я добре складаю іспити, бо невтомно готуюся, а ось вона впоралася краще тільки тому, що їй пощастило з варіантом. 

Це вже частина іншого когнітивного викривлення – егоїстичного упередження /self-serving bias/. І от його наявність підтвердили неодноразово, хоча і з приміткою: у різних груп людей воно виявляється не рівносильно. Для нас головне зараз те, що в нашому сприйнятті себе та інших є систематична помилка на користь (трохи егоїстичного) виправдання нас самих. Подумайте про це на днях: чи ви не перебільшуєте власну роль у своїх досягненнях і чи не зневажаєте об’єктивні фактори в невдачі інших? Про це особливо цікаво розмірковувати в ширшому контексті: ми вибороли свободу і незалежність силами нашого громадського суспільства, а, прикладом, білоруси не змогли, бо вони генетичні раби? Можливо в цьому логічному ланцюжку є когнітивне викривлення?

Але повернімось до оригінальної розмови.

До чого це все?

Цей текст взагалі про розмови з ворогами?

Гарне і дуже правильне питання. Я з цього приводу думаю ось що.

1. З ким би ми не говорили, наші слова, мабуть, ніколи не передадуть ідеально контекст нашого досвіду і відтінок сенсу, що ми закладаємо в сказане чи написане.

2. Ті, хто читатимуть і слухатимуть усвідомлять не нашу оригінальну думку, а тільки її суб’єктивне відображення.

3. І більше того, є неабиякі ризики того, що її, слідуючи егоїстичному упередженню, неправильно інтерпретують. Себто, не на нашу користь. 

І навпаки: ми навряд колись ідеально зрозуміємо опонента чи опонентку. Ми ризикуємо неправильно інтерпретувати форму і сенс ними сказаного.

Мені здається, усе це доволі сильно грає роль у звичайному спілкуванні, і під час суперечки тільки посилюється. Якщо в чомусь і полягає шлях до ефективної комунікації, то як раз в розумінні фундаментальних особливостей роботи нашого мозку, що було описано вище. 

Я навряд маю право щось рекомендувати, але наступні роздуми мені вважаються достатньо цікавими аби звернути на них трохи уваги.

Промовлені вами слова можуть неправильно розуміти, тож завжди гарним варіантом буде переконатися, що ви маєте на увазі одне й те саме, що і ваш опонент чи опонентка. Визначення точки згоди під час будь-якої дискусії загалом справа доволі добра. І вже від неї можна відштовхуватися, не забуваючи при цьому перепитувати та переконуватися, що ви все ще говорите про одне й те саме.

Не інтерпретуйте дії інших людей так, як це вигідно вам. Зрештою, хтось може запізнитися на зустріч через затори чи сказати гостре слово через хронічний стрес, але аж ніяк не через загальну безвідповідальність чи грубість. Перед тим як судити, можливо, є сенс по-нехлюдівськи пересвідчитися в тому, який контекст стоїть за зробленим і сказаним.

Сумуючи все написане. Думайте що говорите. Як говорите, і як це можуть інтерпретувати. Не звинувачуйте інших на основі одних лише self-serving bias.

/⁠ᐠ⁠｡⁠ꞈ⁠｡⁠ᐟ⁠\

Більше текстів від Влада:

Вибори зміняться назавжди — сучасні тенденції у виборчих кампаніях, зокрема у США.

Проблема бритви Оккама — коротка розповідь про те, як не стати конспірологами.