Вітаю тебе, світе,
З всесильною вродою.
Лукавить зір, зворушує мене,
Беззахисна орбіта, пронизлива тобою.
Чотирнадцять всадників світ відкриють,
Щоб вісімнадцять років відсвяткувати мною.
Вітаю тебе, світло моє,
Не погасни, не закривай долю ясну.
Ти не мовчиш, людьми не правиш,
Лише сніг виробляє на благо людське.
Очі нагадують рум'янець, палітрою,
Сіро-голубою, милою, як мрія.
Описується мрійлива подорож у далекі гори за океан, де панує атмосфера свободи і єдності. Вогнище символізує тепло і затишок, а танець без слів відображає глибокі емоції та зв'язок між людьми. Головним є те, що для щастя потрібна лише людина з музикою в душі
У вірші йдеться про трансформацію почуттів, де герої відмовляються від страждань і обирають любов і тепло. Проте, незважаючи на це, вони відчувають, що темрява все ж наближається, і їхній шлях веде до невідомості.
Сповідь солдата, яка перетинає різні часи, включаючи звуки з недалекої католицької церкви, дітей, вибухи — це лякає когось, але кому, як не йому, це бачити і відчувати? Недовго залишилося, скоро кінець, щось зробив — щось ні. Як би Бог був, чому він мені це дозволив? Де ваш мир?
Невдале побачення чи спроба вкотре дати шанс самій собі повірити у кохання? У будь-якому випадку, втеча через кухню ресторану, немов у старих американських фільмах, мала успіх. І ось, молода дівчина в обтягуючій сукні, ступивши на мокру бруківку, оцінила поглядом нічне місто.
Невдале побачення чи спроба вкотре дати шанс самій собі повірити у кохання? У будь-якому випадку, втеча через кухню ресторану, немов у старих американських фільмах, мала успіх. І ось, молода дівчина в обтягуючій сукні, ступивши на мокру бруківку, оцінила поглядом нічне місто.
