Вітаю тебе, світе,
З всесильною вродою.
Лукавить зір, зворушує мене,
Беззахисна орбіта, пронизлива тобою.
Чотирнадцять всадників світ відкриють,
Щоб вісімнадцять років відсвяткувати мною.
Вітаю тебе, світло моє,
Не погасни, не закривай долю ясну.
Ти не мовчиш, людьми не правиш,
Лише сніг виробляє на благо людське.
Очі нагадують рум'янець, палітрою,
Сіро-голубою, милою, як мрія.
В лазарет ступаю я,
сповідь про втрату, самотність і примирення з болем. Ліричний герой звертається до друга чи, можливо, до частини самого себе — до того, хто залишився поруч у спільному “човні” життя
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
