Вітаю тебе, світе,
З всесильною вродою.
Лукавить зір, зворушує мене,
Беззахисна орбіта, пронизлива тобою.
Чотирнадцять всадників світ відкриють,
Щоб вісімнадцять років відсвяткувати мною.
Вітаю тебе, світло моє,
Не погасни, не закривай долю ясну.
Ти не мовчиш, людьми не правиш,
Лише сніг виробляє на благо людське.
Очі нагадують рум'янець, палітрою,
Сіро-голубою, милою, як мрія.
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Описується мрійлива подорож у далекі гори за океан, де панує атмосфера свободи і єдності. Вогнище символізує тепло і затишок, а танець без слів відображає глибокі емоції та зв'язок між людьми. Головним є те, що для щастя потрібна лише людина з музикою в душі
У вірші йдеться про трансформацію почуттів, де герої відмовляються від страждань і обирають любов і тепло. Проте, незважаючи на це, вони відчувають, що темрява все ж наближається, і їхній шлях веде до невідомості.
Одного безтурботного вечора я задумалась, що в творах є такого, що робить їх безсмертною класикою.
Цей вірш — як несказане прощання на межі тиші. Голос, що пробивається крізь втому, біль і пам’ять, аби востаннє запитати: чи ще хтось скаже тобі "привіт"? — не з гніву, а з любові, яка більше не хоче мовчати.
Одного безтурботного вечора я задумалась, що в творах є такого, що робить їх безсмертною класикою.
Цей вірш — як несказане прощання на межі тиші. Голос, що пробивається крізь втому, біль і пам’ять, аби востаннє запитати: чи ще хтось скаже тобі "привіт"? — не з гніву, а з любові, яка більше не хоче мовчати.
