Хто я?
Я — це радість, яку я дарую людям кожен день. Попросіть будь-кого, хто мене знає, описати мене, і вони 100% скажуть, що я радісна людина, яка любить та поважає думку кожного. Вам скажуть, що я вмію радіти життю та веселий просто так, без всіляких причин. Бо мені дійсно не потрібні причини, аби веселитися та веселити людей. Так вже склалося, що я хочу, щоб людям поруч зі мною не було сумно. І за це мене, напевно, і люблять.
Я — це доброта, яка переповнює мене. Будь-хто, кому треба допомога, отримає її від мене, якщо я матиму можливість допомогти. Добро — це основна риса, яка повинна бути присутньою у кожній людині. Якби всі люди були добрішими одне до одного, то світ був би набагато кращим. Тому я стараюся його робити кращим хоча б навколо мене. Добро притягує хороших людей. Тому навколо мене їх так багато.
Я — це підтримка, яку я надаю, якщо це необхідно. Підтримка часом потрібна всім і якщо Ви можете попросити про допомогу — Ви дуже сильна людина і я Вами пишаюсь! Якщо мені подзвонить хтось із друзів і попросить про допомогу, то я кину всі свої справи і буду з цією людиною, допоки їй не стане легше. Підтримка — це наслідок від доброти, яка мене переповнює. Мені не тяжко допомоги людині покращити її моральний стан, якщо мене про це просять. Особливо, якщо ця людина є дорогою для мене. Але чи готові допомагати мені так само?
Я — це втома, бо тяжко завжди бути веселим і дарувати всім радість. Тяжко бути завжди на позитиві, допомагати всім і завжди бути для всіх, коли немає людей, які так само готові бути для мене. Тяжко постійно підтримувати свій моральний дух на високому рівні, аби мати сили підтримувати і всіх інших. Це втомлює, це виснажує і в кінці я стаю пустою оболонкою, яка не може встати з ліжка, бо не маю сил навіть на це. Втома — це перехідний етап до наступних "Я", які нікому не подобаються.
Я — це роздратування, бо мене іноді буває надто багато. А іноді не буває взагалі. Я дратую людей своєю гіперактивністю. І я дратую людей своєю субдепресивністю. Мене не можуть терпіти, коли я роблю якісь дурниці. І всіх бісить, коли я не роблю взагалі нічого. Я не можу бути ідеальним і це дратує людей. І через їхні думки, я починаю дратувати і себе. Всі ми когось дратуємо. Але я дратую всіх.
Я — це смуток, бо як можна радіти, коли ти приносиш близьким людям біль? Як можна думати про щось хороше, коли тебе ніхто не любить? Як можна залишатися позитивним, коли тобі говорить, що ти їх дратуєш? Як можна підтримувати себе, коли в тебе не залишається сил навіть на посмішку? Всім чхати на мої почуття. Всі роблять вигляд, що хвилюються, бо знають, що якщо я піду, то вони підуть на дно. Але ніхто не готовий жертвувати собою аби мені допомогти. Всі думають лише про себе. І через це стає сумно.
Я — це фізична форма слова "розчарування". Навіщо мені жити, якщо через мене всім стає погано? Навіщо мені існувати, якщо я всіх дратую і через мене близькі мені люди плачуть? Хочеться закінчити все це. Тоді всім буде краще. Про мене всі колись забудуть. І не згадуватимуть. І, можливо, хтось буде плакати, коли я зникну, але через 40 днів всім стане однаково і всі забудуть хто я. Хтось зникне після мене також. Хтось зрадіє, що я зник. Але більшості буде все одно. Але, на жаль для цих людей, я надто слабкий аби зникнути. Я надто слабкий, аби зробити собі щось погане у звичайному своєму стані. Я надто люблю життя, аби обірвати його. Я надто зацікавлений майбутнім, аби закінчити свій шлях зараз. Але колись це все піднесеться в негативний степінь і тоді я матиму сили, зненавиджу життя, втрачу інтерес до майбутнього і зроблю те, що не зміг зробити раніше. І тоді розчаруванню прийде кінець, закінчиться смуток, зникне подразник, зникне втома, люди знайдуть нове джерело підтримки, хтось займе моє місце добродія і даруватиме іншим людям радість. Цикл повториться знову. І знову. І знову...
Я — це жива людина, яка має свої почуття та емоції. Ігнорувати їх — це ігнорувати мене. Я — це не букви на екрані, не голос з динаміку телефона, не набір пікселів на екрані. Я — це жива людина. У мене буває хороший і поганий настрій, є позитивні та негативні якості, є мрії та думки. Мені важливо, щоб люди, яким я довіряю, не забували про це. Я хочу, щоб мене приймали таким, який я є. Я хочу, щоб всі зрозуміли, що я жива людина. Допоки мене так не сприйматимуть, доти я буду сумніватися в своїй потрібності цьому світу. Бо якщо мене не бачать живою людиною, то може варто дійсно таким стати? І тоді від мене залишаться лише букви на екрані, голос з динаміку та набір пікселів, які збережуться на просторах інтернету до кінця його часу.
T. S.
13.11.2023
