Надихай же,
спокуси поглядом ароматів
тих листів осінніх, які тримали — в обіймах вікна серденька.
Роздягни душу, щоб, як дитя, щоденно ніяковів,
нехай я напишу для тебе з сотень романів,
де кожен — з твердим перекладом.
Жовтизна прийшла, і я радію,
не знаючи, коли настане це диво.
Моментами все добре, але дещо не так. Гадати, що тобі не довподоби, починаєш шукати в собі. Розібрати те, скласти те, але картина неповна. Ці рядки про це: пошук, розуміння, прийняття чогось, що може не сподобатися, але буде вірним у душі.
Інколи так буває, що навіть рідні люди повинні кудись піти. Це може бути другий план, а може й остаточний відхід. Так, бувають спроби повернути все назад у наш маленький куточок, але не виходить. Що тоді? Ці рядки про це: які труднощі, випробування треба пройти до єднання.
У вірші йдеться про глибокі почуття та спогади, які викликають листи з чужими звістками. Головний герой відчуває ностальгію за рідним містом, яке є для нього особливим і неземним.
"Дозволь розрізати свої нутрощі на славу болю! Кричи так, наче тільки народився. Вдихай сморід обвітреної плоті і жадібно хапай губами останні слова прощення. Адже ти зможеш пробачити своїх убивць, вірно? Адже ти зможеш зрадити свої принципи, так?
"Дозволь розрізати свої нутрощі на славу болю! Кричи так, наче тільки народився. Вдихай сморід обвітреної плоті і жадібно хапай губами останні слова прощення. Адже ти зможеш пробачити своїх убивць, вірно? Адже ти зможеш зрадити свої принципи, так?
