Один мій інтернет-знайомий, котрого я глибоко поважаю, мав колись цікавий блог. На жаль, платформи, на якій той розміщувався, давно вже нема. Тож я вирішив урятувати деякі із заміток, розмістивши тут, звісно, зі згоди автора (його нік: Python).
16 листопада 2010 р.
…І, боже вас збережи, не читайте до обіду радянських газет.
- Гм... Але ж інших нема?
- Ось ніяких і не читайте. Ви знаєте, я провів тридцять спостережень у себе в клініці. І що ж ви думаєте? Пацієнти, що не читають газет, почували себе чудово. Ті ж, яких я спеціально змушував читати "Правду", втрачали вагу.
- …
- Мало того. Знижені колінні рефлекси, поганий апетит, пригнічений стан духу…
Приблизно те ж саме можна сказати про українські сайти. Вже вкотре розумію, що від читання сайтів в домені .ua (чи просто написаних українцями) не отримую нічого корисного. Лише втрачений час, нерви й зіпсований настрій на пару днів. Виникає бажання забанити увесь цей домен, хоча й це не допомогло б. Цікаво, чому?
Перш за все, українська інформпродукція занадто негативна. Про що б ви не читали, скрізь буде хоч пара слів про проблеми економіки, занепад культури, дискримінацію української мови, непотрібність української мови, рейдерство, мерів-наркоманів, «успіхи» наших міліціонерів, винищення собак і котів перед Євро-2012, фальсифікацію виборів, торгівлю людьми... Я не стверджую, що хтось усе це вигадує спеціально для нас. Майже все, про що пишуть, правда — і це найгірше.
Українці не створюють інтелектуального продукту. Україна — країна споживачів чужої інтелектуальної творчості, незалежно від того, чи це американські фільми, російська попса, російська класика ХІХ століття, відкрите програмне забезпечення, твітер, віндовс, старкрафт, картини Сальвадора Далі, міфи стародавньої Греції, біблія. Гадаєте, з таким підходом можна створити хоч щось, що не було б ментальним копіпастом чужих ідей, пропущених через власний атрофований від бездіяльності мозок? О, так, ми додамо туди трохи свого патологічного негативу — і це буде труЪ український продукт.
Варіанти української мови. Насправді їх більше одного. Найгірше, що носій кожного варіанту вважає себе носієм єдиного правильного з них. Я — не виняток. Далі, кожен вірить, що будь-яке сконструйоване ним слово на основі українських коренів є на 100% більш українським, ніж якийсь «суржик». Михайли старицькі, блін. Стає гидко від самої думки, як ця мова розвивається.
Тих, хто відчуває ненависть до русофобів, попрошу зараз вимкнути монітор і перезавантажити комп'ютер. Бо мене реально бісить російська мова. Навіть не тому, що її нав'язували мені ще з радянського дитсадочку. Просто російська мова — чудовий метод утечі від проблем української, що автоматично унеможливлює їх виправлення. Секта мовних реформаторів розкошує виключно завдяки тому, що 90% українців можуть не помічати їхніх винаходів, дивлячись новини, фільми, читаючи книжки російською мовою, користуючись російськими локалізаціями програм, обмежуючись українською мовою лише в побуті, та й то не завжди. Нам до лампочки, щó з цією мовою відбувається, навіть якщо нам реально все це не подобається. Нас будуть продовжувати відучувати від рідної української мови, зливаючи її в одну яму з суржиком і насаджуючи незрозуміло для кого «українські» автівки, шпиталі, застосунки, пупорізки, але нам буде байдуже: якщо ми колись перестанемо розуміти літературний варіант своєї мови, завжди є російська.
Українці — рідкісні нитики. Куди не кинь — скрізь чути і плач і стогін і ридання, незалежно від того, якою мовою написано сайт. Власне, перший пункт тісно пов'язаний з цим. Ми думаємо, що якщо ще 100500 гігабайтів інтернет-трафіку піде на оплакування української мови/економіки/державності/гетьманів/поетів/повій/матерів/пенсіонерів/солдат/заробітчан, це якось пробудить громадську думку. Ага, якби українці всієї землі зібрались разом та почали всі разом голосити про те, які всі бідні та нещасні, це була б акустична бомба світового масштабу. І все це під хрипле скигління Вакарчука. Ви на 100% українському сайті, і існування цієї статті лише підтверджує правило.
Бісить бидло. Особливо те, що починає тикати в інше бидло пальцями: «Диви, які вони тупі. А я — нє, я вумний». А в чому різниця? Це як узяти блювотиння й розфасувати в блискучу упаковку з написом «найвишуканіший смак». Те, що подається як вишукане сучасне українське мистецтво — як правило, саме така блювота. О, так, Лесь Подерев'янський — великий письменник, що показує в гумористичній формі недоліки совкового бидляцтва. Але чим він відрізняється від описаного в його п'єсах бидла, чи від бидла, що читає їх й ірже над кожним матюком (школота — така школота...)? У інших авторів бидляцтво не таке прямолінійне, але суть та ж сама (інакше не проб'єшся, якщо ти не старий дід зі спілки письменників, тому потрібно чимось «шокувати» читача). До чого тут інет? Це та ж бібліотека сучасної літератури, з тією різницею, що тут можна писати на стінах. Якось мутно, але ви зрозуміли ідею: сучасна Україна не має зразків високої культури, і в домені .ua їх так само нема.
Українці люблять гроші. І хочуть їх отримувати за свою незрозумілу писанину. Я не кажу, що всі вони такі ж бездарні графомани, як я — просто хто їм платитиме? Аж якось ніяково, що нема з собою електронного гаманця з мільярдом гривень на донейти укрблогерам.
Але справді дратує навіть не це... Злить, що ти сам є частиною цього незрозумілого утворення, яке саме себе ненавидить, посміхається фальшивими посмішками, косячи під «еуропейців», закликає на боротьбу, бореться саме з собою, намагається розсмішити тебе 100 років тому скопіпащеними баянами з башоргу чи Хауса, депресує, робить вигляд, що проблем нема, але ніколи не намагається їх вирішити. Бо складається з таких, як ти сам, пасивних індивідуалістів, неспроможних на більше, ніж розтягувати соплі канатом у своєму блозі чи вести вигадану боротьбу з саморобними вітряками. Звичайно, є ті, хто може досягти більшого, але їх надто мало в загальній масі. Уанет існує не для того, щоб щось змінити — лише для так званого «спілкування», яке завідомо «менш якісне», ніж у російських чи американських інетах.
