В мене є подруга, з якою я познайомився в інтернеті, і товаришую теж виключно в інтернеті, але це не завадило мені придбати її книжку, та спілкуватися через соціальні мережі.
Життя стало простішим, і навіть якщо ти ізольований чотирма стінами, то це не завадить (можливо трохи сурогатно) відчувати себе з людьми та суспільством. Як кажуть, соцмережі трохи розвіюють відчуття самотності, і дають відчуття причетності…
Так от, пише вона про світлі речі, про добро, про людяність, про все чим має наповнюватися душа за задумом Творця. Але це не хайпово, і не трендово, не круто… не знаю, як це ще можна назвати… не модно, одним словом. Це не принесе великих грошей, але принесе душевне багатство, котре буде зберігатися на небесах. І це є добре.
Хоча, якщо взяти сучасну літературу, то такий письменник як Лоран Гунель, теж пише “світлу” літературу, яка бадьорить дух і насичує душу.
Останнім часом саме таку прозу мені і хочеться читати.
Я більше не шукаю гострих вражень від книг і карколомних сюжетів, які хоче закласти автор. Мені більше до вподоби монотонний душевний спокій розповіді та відчуття того, що ти насичуєшся духовно. Або, якщо я не можу заснути, то беру щось інтелектуальне, наприклад, Борхеса, і від ментальної втоми вирубаюсь на ура.
Хоч література буває різною, і, краще Буковскі з його похабщиною, ніж перегляд телевізора… я все ж таки закладаю вектор свого інтересу у цій царині людської діяльності і творчості. Тому читаю більше нонфікш (щось пізнавальне), або духовне (про Бога і душу).
Саме в такій площині мені і хочеться творити…
