Чого хоче Німеччина. Її прагнення, викладені німецькими лідерами думок — британська пропагандистська карта, Перша Світова війна. [1]
Британці — майстри розпалювання ненависті та маніпуляцій і за цією картою це видно прекрасно. На ній наведено без малого 36 висловлювань (їх можна розгледіти, збільшуючи мапу величезного розміру) тих, кого автори назвали "лідерами думок" Німеччини.
Звісно, це не були плани Німецької імперії як держави. За них видано слова відставних чиновників і військових, журналістів, підприємців і професури. Підбірка очевидно тенденційна і жодним чином не показова — у ній зібрано вислови яструбів, причому закладаюся, що між собою вони б не поладнали і єдиної карти намалювати б не змогли.
Про те, що хотіли переможці (і отримали не всі і не все), поговоримо окремо, а от що по німецькому заморському імперіалізму?
Попри пропаганду, масштаб карти загалом німецький — він відображає заповітну мрію. І вона не про колонії самі по собі — Берліну хотілося стати як Лондон, мати імперію з щупальцями, здатними захопити весь світ — від Чилі до долини Хуанхе і від Тронхейму до Кейптауну.
Проблема витікала зі спорідненості Німеччини і Британії. [2] Це обумовило заздрість німців і презирство британців та, що важливо, запеклість їхнього протистояння, наслідки якого неможливо переоцінити. [3]
Різниця між англійцями і німцями обумовила, зокрема, і різні долі їхніх колоніальних проектів. Німці, плекаючи свою германськість, взялися за побудову імперії з педантизмом, методичністю та нульовою толерантністю до дикунства. Ще у Старому Світі, рухаючись на Схід, вони дотримувалися специфічної тактики щодо слов'ян (і балтів): асиміляція як єдиний спосіб долучення до "Європи". Така принциповість зумовила повільність наступу і його глобальну невдачу: навіть білошкірі слов'яни навчалися порядку погано. З мешканцями тропіків справа йшла набагато гірше.
Англійці ж стали абсолютними чемпіонами у колоніальному спорті не лише через германську затятість, але завдяки хитрості, яку перейняли в романській Європі, та готовності делегувати повноваження. Навіть у тому випадку, коли той, хто їх отримує, не носить штанів. Це дозволило створити гнучку та строкату систему, в якій британці, уникаючи втягнення у побутові та дріб'язкові питання, очолювали піраміду-імперію. Формування такого підходу було добре видно в структурі Британського Раджу.
У німців проблеми з делегуванням відчувалися навіть з союзниками — у Першій світовій вони змушені були воювати не лише з усією Антантою, але й за усі Центральні держави — і за османів, і за австро-угорців, і навіть за болгар (хоча й у меншій мірі, ця балканська нація на диво ефективно себе показала у Великій війні).
Упертість німців зіграла у цьому питанні проти них — вони не мали часу перевчити туземців [4] і не мали бажання втягувати менш цивілізовані народи у свою імперію у їхньому природньому стані.
Якось побіжно занотував думку: німці — прекрасні колоністи, але погані колонізатори. Вони не довіряють туземцям, не розуміють їх і відкрито зневажають. Саме тому ідеальна німецька колоніальна імперія — це імперія німців-колоністів у своєї масі, а не німців-колонізаторів над масами туземців. [5]
Тож, найкращим способом знищити, розгромити і принизити Німеччину та її імперіалізм, було б дати її яструбам усе, що вони нафантазували. Над їхньою імперію не заходило б сонце, але лише тому, що вона не проіснувала б до вечора.
PS. Для завершення є позитивна нота, яка пов'язана з іншою німецькою рисою. З усіх своїх поразок вони завжди робили висновки — хай там які психологічні травми вони не наносили. [6] З провалу свого старого імперіалізму — теж. І тепер ми живемо у світі, де навчені гірким досвідом колонізатори з континентальної Європи, будують щось геть інше по формі — але не по суті.
Примітки:
[1] Це не перша антинімецька карта у моїх записах, але не така примітивна як ця англійська робота і не така панічна (чи анекдотична — як подивитися) як ця американська.
[2] Англійська — це те, на що здатна германська мова, яка всіма силами прагне у римській світ. Але розбиратися у її витоках важко — походження англійської мови від нижньонімецьких діалектів затуляють вальтерскоттівські міфи про "англів". Хоча не треба ходити у глибоке Середньовіччя (не дарма ж його називають ще "Темними століттями") — Англія, її економіка та культура була дуже міцно пов'язана з нижньонімецьким мовним ареалом — Нідерландами та Ганновером у першу чергу — у відносно недавні і достовірні часи ХVII і XVIII століть. І навіть перетворення Англії на Британію, а Британії — на світового лідера, не витиснуло до кінця з острову германську кров.
[3] Наслідки конфлікту Великої Британії та Німеччини воістину планетарні — ним сформовано наш нинішній світ як такий, його політику та його культуру. Зрештою, саме завдяки цьому Сполучені Штати вийшли у глобальні лідери (ледь не проминувши "вищу лігу") і деколонізували всіх — спочатку Африку з Азією, а тепер навіть і себе.
[4] Навіть французам, імперія яких фактично існує досі забракло часу на амбітний, проте набагато реалістичніший план "соціальної еволюції", про який згадував у 6-й примітці другої серії про Індію. А у них же було років на 60 більше, причому 30 з них були ключові — уже після Великої війни.
[5] Іронічно, що "туземний фактор" не дав німцям побудувати імперську мережу (і зберегти бодай дещицю культурного впливу за межами Європи), але й добив метрополію руками зокрема і колоніальних туземців — індійських та сенегальських солдат.
[6] Психологічна травма тяжіла ще якийсь час над німцями: вони болюче переживали не лише втрату Лотарингії чи Позену, але й своїх колоній. Так, на чудовій мапі нижче, взятій з німецького атласу 1938 року, усі колишні володіння імперії позначено що і метрополію — тим самим гарячим червоним кольором (так само як і свіжо приєднану Австрію, доречі), і підписано як "Німецькі колонії — зараз під мандатом". Для того, аби їх відпустила ця втрата, потрібно буде щось справді катастрофічне — наприклад, втрата Прусії. Але про це іншим разом.
