Аналізуючи етапи розвитку літератури, ви точно помічали, що (ймовірно) провідною рисою даного виду мистецтва є його непостійність. Враховуючи різні чинники (зокрема політичні), в літератури навіть не було шансу на «синхронність». Тож, характерно до періоду, завжди існували свої лідери, а на зламі століть створювались нові «епіцентри» новацій.
Початок XIXст. характеризувався бурхливим розвитком романтизму, возвеличуючи сильні почуття. Зображуючи окрему трагедію в житті людини, автор примушував глядача хвилюватись та співпереживати. Проте існувала певна особливість, що стала ключовим фактором бажання новацій… – наперед визначений щасливий фінал. В творах даного періоду герої змушені здолати надважкі перешкоди, зустрітись віч-на-віч з проблемами буття, залишаючись моральною людиною. Але врешті-решт, вкінці завжди втручається доля (провиддя, удача чи інша «вища сила»), а персонаж витримував усі знущання та спокуси. Відповідний стиль дістав назву «добре скроєна драма», що з часом стала синонімом до ординарності та примітивності. Даний «літературний вакуум» почав душити суспільство, а світ потребував змін…
Кінець XIXст. – доба реалізму. Поступово він став провідним художнім методом, прийшовши і в мистецтво драми. Театральне мистецтво збагатилось психологічними та соціальними рисами, зазнавши розмаїття нових філософських поглядів.
Це радикальне явище отримало назву «нова драма», що так лаконічно описує його суть.
Отож, основні риси «нової драми»:
1) Теми нового театру умовні, узагальнюючи світові проблеми за допомогою метафор
2) Концентрація на внутрішньому світі особистості, зображення духовних суперечностей людини
3)Наявність зіткнення поглядів, ідей. Дискусія – як метод вирішення проблеми
4)Глядач мислить разом з персонажами, велика увага до науки та знань
5)Відсутній класичний поділ на позитивних та негативних персонажів, усі вони однаково важливі, маючи багатство різних ознак
6)Наявність пафосу, підтексту, постійних роздумів
Генрік Ібсен – перший представник даної течії, без якої не обійшовся бурхливий розвиток «інтелектуального театру». Своєю творчістю він посилив роль метафор, символів, аналізу та дискусій. Новатор в своїх діях, він створив небачене до цього – відкритий фінал (але про нього згодом).
Послідовник Ібсена драматург Бернард Шоу додав трохи «себе» в цей стиль, широко використовуючи парадокс. А стиль свого попередника він назвав «ібсенізмом» у своїй праці «Квінтесенція ібсенізму».
Отже, радикальний переворот вдався. Примітивність замінилась духовним багатством, а бунт спрямувався проти тодішньої свідомості. Адже все починається саме з думки…
