Що спільного у цих двох ситуаціях?
Ситуація 1: Студенти читають завдання в підручнику, перекладають, а потім дивляться на викладача: “Так а що все ж таки треба зробити?”
Ситуація 2: Викладачка розділяє студентів на групи або пари, дає перелік ключових фраз/нових слів, які треба пропрацювати та запам’ятати, дає тему для розмови. Студенти обговорюють цю тему, але не використовують ці фрази, а розмовляють так як вміють і використовуть раніше вивчені фрази.
Все це об’єднує автономність у навчанні, а точніше її відстутність.
Що це таке і навіщо вона нам потрібна?
Автономність - це вміння бути залученим у процес навчання, самостійно виконувати завдання, не чекаючи детального пояснення викладача, та контролювати себе, що коли виконуємо завдання на “вільні відповіді” ви використовуєте нову лексику або граматику.
Але чому ця автономність так слабо розвинута у студентів?
По-перше, то лінивий мозок. Він завжди хоче зробити так, як легше та зручніше, мінімально залучаючи свої потужності. Тому завжди легше послухати пояснення інших або говорити тими словами, які вчили давно.
По-друге, наші звички у навчанні в школі. (Звісно, що зараз в школах ситуація міняється, тому є шанс, що наступні покоління будуть більше автономними). Згадайте свої шкільні уроки! Як часто ви працювали самостійно, в парах або в групах? Майже ніколи (в моєму досвіді, на жаль так і було, хоча я навчалась у доволі прогресивній школі на той час - і в нас трохи було проектної роботи). Майже всі уроки були в стилі “уважно слухаємо вчителя, записуємо, якщо щось не зрозуміло перепитуємо, бо впевнені, що вчителька все розжує та 100500 разів все повторить”. Ось так в нас не формувалась навичка бути уважними, читати та розуміти інструкції - ми завжди чекали, що хтось ще щось пояснить. Або домашні завдання завжди перевіряє вчитель. Тому ми очікуємо підтвердження правильності дій від вчителя. Ми зовсім не розвивали навичку самооціновання (self-assessment) та взаємооцінювання (peer-assessment). Наприклад, викладачка могла дати правильні відповіді та ми могли б звіритися з ними та проаналізувати свої помилки. Або можна було обмінюватися роботами з однокласниками та перевіряти роботи один одного.
Але хто страждає в цій ситуації? Звичайно, студенти. Бо замість того, щоб в нормальному темпі навчатися та проходити курс за стандартні 90-100 годин, куди ми “зливаємо” час, а відповідно і гроші, бо вимушені брати більше уроків:
повторення інструкцій від вчителя та пояснення ще раз і ще раз
повторення відповідей студентів, бо в перший раз вони не використали потрібне слово або граматику. Ще й інколи по декілька разів, бо навіть вдруге чи втретє студенти не використовують потрібну конструкцію
невиконання д/з, тому що не розібрались, як правильно виконувати завдання або неправильно зрозуміли, як треба виконати. Знову зайвий час на уроці на розбір, що було не так, а потім знову виконувати ці завдання.
Якщо порахувати, то за урок можна витратити до 15 хвилин на таке, а за місяць це вийде майже 2 години!
А ще це може бути демотивуючим фактором. Адже замість того, щоб використати потрібне слово/граматику та почути “Молодець” від викладача, ви чуєте багато виправлень та прохань повторити та виправити завдання. І складається враження, що ви взагалі нічого не розумієте та не вмієте. Але треба лише розвити автономність у навчання та вміння брати відповідальність за результат на себе - і буде студентам щастя, тобто ефективне навчання! Погоджуєтесь?
