«Він (Френк Міллер) узяв персонажа, чиї наймілкіші та другорядні риси закарбовані в серцях й розумі прихильників коміксів, і зміг суттєво передивитися его образ, ні в чому не відступивши від міфології, яка вже є наразі (…) Усе залишається точно так само, не враховуючи того, що все зовсім інакше»
Алан Мур
Нортгемптон, 1986 рік
Бетмен, напевно дійсно той самий персонаж, про котрого, здається, ми знаємо абсолютно усе. Про його переймання, страхи та нескінченний біль від втрати батьків.
Особисто для мене, цей персонаж чимось по-рідному близький. Я люблю спостерігати за звершеннями найвеличнішого детектива, який розкриває злодійські плани своїх ворогів. Абсолютно немає різниці, у який період був написаний той чи інший комікс, або вийшов фільм, серіал, мультсеріал. Бетмен – завжди має власну чарівність.
Напевно, маленький Френк Мілер, який у шестидесятих роках відкрив перший комікс про цього персонажа і просто провалився у його історію, зміг би зі мною погодитися.
Тож…
Привіт.
Приготуйте лапаті мишіні вушка, бо сьогодні ми поговоримо про комікс «Бетмен: Повернення темного лицаря»
А конкретніше про перші дві книги.
Чому так?
Бо я хочу приділити цьому твору максимально багато уваги та, при можливості, спонукнути вас до прочитання.
Отже у «Повернення темного лицаря» був довгий шлях, сам автор, у публікації 1996 року, порівнює себе з «цирковим інспектором манежу». Тому що створення коміксу нагадувало йому заїзд на «американських гірках» із запаморочливими піднесеннями та падіннями, з суперечками й приємними сюрпризами.
Графічний роман побачив світ Божий у 1986 році й захопив серця багатьох фанів даного персонажа, та отримав достатньо позитивних відгуків, хоча, на правду, мав і декілька негативних.
Цей комікс насправді можна вважати доволі важливим.
Чому?
Ось маленька передісторія.
На початку пятидесятих років один дуже популярний психіатр написав книгу, в котрій звинуватив комікси у тому що ті травмують дитячу психіку. Також на цю тему вийшло декілька статей, як пише сам Міллер: «підпитанних батьківським острахом перед їх власними дітьми». Вилилося це усе в протест громадськості. На той момент даний вид мистецтва визнали як основну причину «підліткової злочинності».
У відповідь на це, альтернативою державному регулюванню, була створена «Comics Code Authority», яка займалася контролем над змістом того, що публікувалося у коміксах.
Приведу декілька прикладів з їх Кодексу прийнятого у 1954 році:
*Злочини ніколи не повинні подаватись таким чином, щоб викликати симпатію до злочинця, сприяти недовірі до сил закону та правосуддя або надихати інших бажанням наслідувати злочинців;
*Якщо злочин зображується, то це має бути мерзенним і неприємним заняттям;
*Поліцейські, судді, урядовці та авторитетні установи ніколи не повинні представлятися таким чином, щоб викликати неповагу до встановленої влади;
*Злочинців не можна представляти як гламурних або таких, що займають посаду, яка викликає бажання наслідування;
*У будь-якому разі добро має перемогти зло, а злочинець має бути покараний за свої злочини;
*Сцени надмірного насильства повинні бути заборонені. Сцени жорстоких тортур, або з використанням надмірного та непотрібного озброєння, фізичної агонії, кривавих та жахливих злочинів мають бути усунені;
*Жоден комікс не повинен використовувати слова «жах» або «терор» у своїй назві;
*Будь-які сцени жаху, надмірного кровопролиття, кривавих або жахливих злочинів, розпусти, хтивості, садизму, мазохізму не повинні бути дозволені;
*Усі жахливі, непристойні, жахливі ілюстрації мають бути видалені;
*Включення історій, що стосуються зла, має використовуватися або публікуватися лише там, де метою є ілюстрація морального питання, і в жодному разі зло не має бути представлене спокусливо чи таким, що завдає шкоди чутливості читача;
*Сцени або інструменти, пов’язані з ходячими мерцями, тортурами, вампірами та вампіризмом, упирями, канібалізмом і перевертнями, заборонені;
*Ненормативна лексика, непристойність, нецензурна лексика, вульгарність, а також слова чи символи, які набули небажаного значення, заборонені;
*Оголеність у будь-якій формі заборонена, як і непристойне чи надмірне оголення;
*Неприпустимі та непристойні ілюстрації чи непристойні пози неприйнятні;
*Жінки повинні бути намальовані реалістично без перебільшення будь-яких фізичних якостей;
*На незаконні статеві стосунки не можна ані натякати, ані зображати їх. Неприпустимі сцени зґвалтування, а також сексуальні відхилення;
*Ніколи не можна показувати чи пропонувати спокушання та зґвалтування;
*Статеве спотворення або будь-яке натякання на нього суворо заборонено;
*У рекламі будь-якого продукту не допускаються зображення оголеного тіла з підступною метою та непристойні пози; одягнені фігури ніколи не повинні бути представлені таким чином, щоб бути образливими або суперечити доброму смаку чи моралі.
Так Бетмен відійшов від своєї темної історії. Перетворившись з воїна на батька Робіна.
«З Бетменом у вас є персонаж, якого ви можете описати всього за кілька секунд: його батьків убили злочинці; він воює зі злочинністю до кінця свого життя», — пояснив Міллер у документальному фільмі Comic Book Confidential . «Він був створений у 1938 році, і персонаж був просто безжальним у своїх методах, жахаючим для злочинців. З роками це пом’якшувалося й пом’якшувалося, тому що люди почали думати, що комікси мають бути лише для дітей… і Бетмен мав бути набагато приємнішим. І зрештою жодна дитина більше не зможе з ним спілкуватися».
Оригінал тексту:
«With Batman, you've got a character that you can describe in just a few seconds: His parents were murdered by criminals; he's warring on crime for the rest of his life,» Miller explained in the documentary Comic Book Confidential. «He was created in 1938, and the character was just ruthless in his methods, terrifying to criminals. Over the years, that got softened and softened, because people started thinking that comics had to be just for kids... and Batman had to be made much nicer. And eventually, no kid could relate to him anymore.»
Проте, ніщо не вічно, тож вже у семидесятих роках він починає потрохи повертати своє істинне «я».
Читач став більш вибагливим та почав потребувати нового образу героя, - пише Алан Мур.
І я вважаю, що «Повернення темного лицаря» дає нам того самого героя, на котрого ми заслуговуємо.
Тож, комікс доволі легко розглядати у вакуумі, бо то є альтернативна історія Бетмена ейкей Брюса Вейна та його, скажімо так, пригод.
Почнемо з перших двох книг, та я спробую занурити вас у сюжет.
Ось минуло вже десять років з того моменту, коли востаннє на вулицях Готему бачили людину в костюмі кажана.
Люди, живуть своє життя, тихо мирно страждаючи від кровожерливої банди наймення котрої «Мутанти». Вона включає в себе переважно молодих людей і чимось віддалено нагадує те, у що перетворився згодом рух скінхедів.
Гордону минає вже за п’ятий, а то й шостий десяток, тому його активно намагаються відвести від справ. Бо людині в такому поважному віці необхідний спокій та турбота. Усе про що ж думає сам комісар – це благополуччя доньки. Він буквально згадує її ім’я у кожен момент небезпеки.
А Брюс Вейн намагається ненав’язливо долучитися до соліста гурту Нірвана, однак в нього ніяк це не виходить.
На фоні цього усього Дволикому роблять пластичну операцію й він проходить особливий курс терапії, що дозволяє йому вийти на свободу та почати нове життя з чистою совістю.
Нам навіть дають можливість, одним оченятком подивитися на те, в якому жахливо кататонічному стані перебуває Джокер. Одначе, про це згодом.
Тож, Бетмен покинув те проклятуще місце, знайшов собі зручну печеру та заснув. Чи… ні?
Ось це дуже хороше питання.
По-перше, підмічу, що як тільки ти відкриваєш комікс, на тебе виливається депресія.
Усе через стан Брюса, який мав полишити свою справу.
*Важко зрозуміти чому та, в який конкретно момент. Якось він каже, що (подумки) пообіцяв це вже загиблому Джейсону. В інший момент, ніби згадує Діка Грейсона як останнього з Робінів (хоча той був перший по хронологій), коротше… тут я трохи заплуталася, а може то просто в Брюса дах протікає. А чого «може»?
На вулицях Готему стоїть аномальна спека, й вона ніби тисне на мозок усім персонажам всередині сюжету.
Підмічу, що мені дуже сподобався цей хід. Бо усі розуміють, наскільки буває тяжко працювати та мислити, коли навколо стоїть задуха.
Проте, гадаю, що це якась певна алюзія на розпеченість атмосфери в самому місті. Всі сюжетні деталі, які я перераховувала раніше, не дадуть мені збрехати.
*Цікавий факт, усі злочини, які вчиняються «Мутантами», у ЗМІ зпихують саме на аномальну спеку. Хоча, очевидно, що то не є пов’язані речі.
Не буду переказувати сюжет повністю, я тут вам не цей, ага.
А як завжди, зверну увагу на моменти, які зачепили саме мене.
«Ми маємо вірити, що будь-якого нашого таємного демона можна перемогти», - Брюс Вейн
І це перша річ, яку ми переформулюємо в питання.
Чи можна насправді це зробити?
Чи головне у цьому «віра», і тоді усе спрацює як плацебо?
В кожної людини є власні бісики. Великі або малі, то вже зовсім інша справа, й часто не наша. Головне, дивитися за собою.
Формується ж це темне, завдяки непрорацьованим травмам, ображеності, загнобленості й таке інше. Воно є в усіх без виключень. А в персонажів, яким ми б мали співчувати на шляху прочитання, то стовідсотково.
Історія Брюса, з мого погляду, це драма про людину, яку затягнула в прірву травма й створила, жахаюче його самого, альтер его.
Бетмен сильніший.
Він тисне на старі рани, височуючи кожного разу все більше і більше крові.
Брюс без кінця згадує той день, як вперше стикнувся із кажанами, а потім, як востаннє бачив батьків живими. Це тримає його, підпитує гнів, змушує рухатися далі, крізь будь-що.
На цей раз, він намагався спинитися, проте Бетмен сильніший.
Варто зауважити: в цьому коміксі яскраво проілюстровано, що в даному персонажі живуть дві різні особистості, та періодично вони ще й боряться між собою. Тож в голові відбувається певно просто повний бедлам.
Брюс відчайдушно намагається забути про те, ким був раніше, однак починає страждати на сомнамбулізм та в одну з ночей Альфред застає його у печері. Він підсвідомо тягнеться до минулого, чи… то його альтер его нагадує про себе особисто?
В будь-якому разі, чим ближчий Вейн до повернення, тим спекотніше стає в місті та в момент, коли той нарешті приймає рішення випустити кажана…
*звучить якось хтиво, кхм, пробачте
…на Готем насувається буря. Отже вулиці темнішають, що дає Бетмену можливість вільно пересуватися містом.
Ось він летить по волі, не стримуючи власних тяжінь та руйнує життя ворогів, за якісь там короткі миті.
Однак на цей раз не все так просто.
Тут ми потроху підходимо до того, про що найбільше хотілося б поговорити. Те, що тисне на Бетмена завжди, щоб той не робив.
Суспільство.
Та його ставлення до свого відомого лінчувальника.
Будемо відверті, методи у даного супергероя дуже своєрідні та подекуди достатньо жорсткі й безкомпромісні, у порівнянні з іншими колегами.
Тому, новачків поліцейських, які ще ніколи до цього не стикалися з Бетменом жахають й відштовхують його дії. Він спокійно може зламати комусь руку чи ноги, затягнути на дах найвищої вежі міста та шантажувати смертю, для того, аби здобути необхідну інформацію.
Не цього ми очікуємо від героя, чи не так?
В минулий раз, ми підіймати дану тему і прийшли до висновку, що люди мають право на власний страх з приводу того, як діють супергерої.
Однак зараз, ми подивимося на це під іншим кутом.
Той момент, котрий завжди мене турбував, це: чи Пінгвін або Дволикий не страшніші за Бетмена?
Окей, герой вчиняє дуже на межі, проте нікого не вбиває, тільки стримує від злочинних дій. Тож, що б було, якби він цього не зробив?
Ще одна річ, чому мені подобається даний комікс. В ньому представлені історії звичайних людей на фоні основних сюжетних подій.
Такі собі фрагменти є усього на одну сторінку, одначе вони розкривають нам більше, так би мовити, саме звичайний Готем.
Вони страждають від «Мутантів», ті настільки безкарні, що дійсно можуть вчиняти так, як хочеться їм. Місто майже повністю перейшло під їх контроль, і лишень якась маленька частинка боротьби зосереджена в руках комісара Гордона.
Невже, на бекграунді того, що жінці запхнули гранату в сумку, дії Бетмена, який неодноразово намагався врятувати Готем від схожого сценарію розвитку подій, то щось дійсно за межею розуміння?
Невже він справді не є «відчайдушним голосом народу», який втомився від постійних зазіхань на власну свободу та хоче спокійного життя, котре не тероризуватимуть такі кровожерливі злочинці?
Справа в тому, що Готем, то є дуже особливе місто.
Інколи здається, що тамтешнє суспільство реально хоче, аби з ним траплялося те, що трапляється. Вони зурочують усе навколо себе, тільки б знову та знову опинятися у пастці умовного Джокера. Десь глибоко в душі, вони люблять злочинність. Вони залежні від неї, й фактично не бачать іншого життя. Їм подобається крутитися в цьому лайні, виправдовувати лиходіїв, звинувачуючи Бетмена. Вони ніколи не будуть вдячні. Це місто просто неможливо виправити.
Але біда Брюса в тому, що він намагається.
Звичайно, усі ці моменти є узагальненням з мого боку. Адже дійсно, може знайтися певна кількість людей, котрі готові підтримати дії свого рятівника. Однак, тих не так багато, як може здатися на перший погляд.
Інколи, я думаю про те, що насправді Бетмен бореться не з лиходіями, а з самим Готемом. З його сутністю. Ніби місто ожило, та відокремилося як особистість, яка і є головним ворогом знаменитого лінчувальника.
Бо суспільство ладне одноголосно повірити навіть у чесні та чисті наміри Харві Дента (як і сам Брюс), дати йому шанс на виправлення. Проте, будуть вести неймовірно гарячі дебати стосовно того, чи хороший їх захисник.
І більшість скаже, що ні.
Через комікси часто підіймається тема впливу ЗМІ на наше сприйняття оточуючого. Гадаю, тут працює саме це.
Надто багато та часто по новинах та в різних розважальних програмах почали підіймати питання стосовно повернення лицаря на вулиці міста, й дуже часто експертами були ті, хто проти його дій. Тому, в головах людей засідала думка, що Бетмен є чимось дуже негативним і порятунок від нього нікому не потрібен. Правдива дана теза чи ні, пишіть в коментарях.
*Хто б врятував його самого?
Якщо ж суспільство не так вже й зраділо, побачивши захисника знов, то є одна людина… котра була точно цьому невимовно рада.
Так. Так, так, так. Ви правильно подумали, це Джокер.
Він нарешті вийшов зі свого катотонічного стану, і в його голові здається назрів план, одначе про теє згодом.
А ось хто зараз назріває ще, так це новий Робін. Або… Робін…ка? Я серйозно довго думала над тим, як прикрутити сюди фемінітив. Тому що, насправді підтримую ці речі. Та думаю на цей раз, не варіант.
Тож, новий Робін, дівчинка, котра надихнулася Бетменом, який врятував її з подругою від «Мутантів». В перших книгах нам не розкривають особисть та мотивацію героїні, отже, поки я говорю про неї, як про факт існування.
Так, що ж там далі…
*гортає сторінки*
Бетмен поборов головаря «Мутантів», Гордон пішов у відставку, нова жінка комісар проти вчинків Бетмена…
Ну, в цілому на цьому ми поки й закінчуємо першу частину.
Якщо вам сподобалося, то кидайте вподобайку, пишіть в коментарях свої думки та и чекаєте на вихід подальших оглядів на «Повернення темного лицаря».
Донатьте для наших захисників та супергероїв. На ЗСУ.
Усіх люблю.
Мирного неба.
