падіння від розбитої усмішки,
і розпач усвідомлення буття,
коли тобі, в моменті, так розкішно,
а потім молишся про каяття.
щастя — не вічне, — всі колись так скажуть,
коли збагнуть його нікчемність у момент
падіння від розбитої усмішки,
і більше не повірять в хепіенд.
зухвало й тільки так
надто буденно для творчості
передихни.
Мабуть, тобі слід почати писати трилер, якщо ти відчуваєш, що народжена для цього. Може, його будуть навіть вивчати в американських школах замість Толстоєвського! Просто подумав, що зараз якраз слушний момент, щоб увірватися в Світову літературу…
