Пасивний стан і неперехідна дія
Десь місяць-два тому побачив в інтерфейсі Вайбера вираз “зникомі повідомлення”, що є очевидним плодом забобону щодо -уч-/-юч-. Розмірковуючи в рамках пропонованого пуризму (який я не підтримую) слід зазначити, що це доволі незграбна заміна “зникаючим”, адже форми -имий/-омий/-ємий теж вважаються малопритаманними українській мові. Чи щонайменше є вже давно непродуктивним способом словотворення. Логічною ж формою було б “зникні”.
Окремо зауважу, що сама ідея утворити ПАСИВНИЙ стан від дієслова “зникати” — дуже сумнівна. Позаяк зникають не якимось знаряддям (“копати лопатою”, “вихляти хвостом”) і не когось іншого або щось інше (дія суб’єкта на об’єкт: “копати землю”, “рубати хвіст”). “Зникати” — це дія спрямована на себе, а значить виключно активна.
Звісно, в українській мові є морфологічно подібні слова “знайомий”, “рухомий” тощо. Але ж рухоме майно — це таке майно, яке можливо рухати, а знайому людину ХТОСЬ знає. Себто ці слова утворені від перехідних дієслів, коли “зникати” — неперехідне дієслово.
У виразах же типу “зникомо мала величина” (порівняйте з польським “znikoma ilość”) природнішим був би прислівник “щезно” (“щезно мало”).
Відсутність удачі
Чомусь нещодавно пригадав, як колись Задорнов, як був ще популярним сатириком і не зірвався у проповідь фольк-гісторії та псевдолінгвістики, переконував слухачів, що “лузер” неприродно перекладати на російську “невдахою”, бо росіяни не ставлять у провину брак удачі. Тоді я не затримав увагу на цій тезі, хоч ми, тодішні діти, у школярському жаргоні спокійно й достатньо часто використовували слово “невдалий” в негативному контексті. Що цілком відповідає другорядному словниковому значенню.
НЕВДА́ЛИЙ, а, е.
1. Який закінчився, завершився не так, як хтось бажав. Через два дні після невдалого сватання з Тимком сталася пригода, яка трохи не коштувала йому життя (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 121); Молодий граф Володимир Романович Скаржинський повертався з невдалого полювання (Олесь Донченко, III, 1956, 14).
2. Не такий, як повинен бути; який не задовольняє потрібних вимог. Не лихо журить і чужа сторона, а невдала жона (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 123); Її дзвінкий сміх лунав образливо для невдалого поета (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 89); Сестри нема. Так і пропала, немов од сонця ковилі... А батько, кашовар невдалий, зварився якось у котлі... (Володимир Сосюра, I, 1957, 358);
// Погано виконаний, зроблений; незадовільний. Деякі [малюнки] вийшли не зовсім ясні, а деякі — і зовсім невдалі: обличчя замурзані, неясно виглядають з чорних медальйонів (Панас Мирний, V, 1955, 429);
// розм. Який не вдався красою; некрасивий. [Векла:] Що ж то ти: чи обличчям така невдала, чи нетямуща до роботи, чи безприданниця яка, що ні жоден хлопець на тебе й досі не скинув оком? (Марко Кропивницький, II, 1958, 349).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 253.
Примітно, що й саме слово “невдаха” вживалося колись як образа.
НЕВДА́ХА, и, чол. і жін., розм.
1. Людина, якій не щастить у чому-небудь або яка робить щось не так, як треба. Він сміявся над невдахою Ковалем, який не зміг у зарозумілості своїй помітити цієї простої помилки (Вадим Собко, Срібний корабель, 1961, 121); Хтось із зорянських жартунів вкрав Василеві штани, і довелося невдасі-солдату повертатися у табір у трусах та чоботях (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 176); Йонька був якийсь невдаха, і все йому не в руки потрапляло, а ковзало поміж пальцями (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 88);
// Уживається як лайливе слово. Груня мовчала, не перечила, коли свекруха називала її невдахою (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 236); Не раз накидалася Ольга Власівна на Артема Петровича з образливою лайкою, обзивала його невдахою (Антон Хижняк, Килимок, 1961, 23).
2. Щось погано, невдало виготовлене, зроблене і т. ін. (про предмети). — Оборони, боже, як паска не вдасться! ..Він [свекор] хоч і не лаятиме, та .. сердитиметься, що паска невдаха і що йому стидно її нести меж люди до церкви (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 227).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 253.
Тож ніколи не застосовуйте російські упередження до української мови: усі ці “одягати Надєжду”, “вибачаються перед собою”. У таких речах наші мови неподібні.
ВИБАЧА́ТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ВИ́БАЧИТИСЯ, чуся, чишся, док. Просити вибачення, усвідомлюючи свою провину. Дуже вибачаюсь, що самому ніколи забігти до Вас (Панас Мирний, V, 1955, 426); Знала, що даремно образила подругу. Першою думкою було вибачитись (Олесь Донченко, V, 1957, 335).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 349.
В українській спокійно вибачаються, а одягати і надягати взаємозамінні.
Бонус: Вівці на тремпелі
Думається, уже давно всі в курсі, що на Слобожанщині вішак для піджака звуть тремпелем. Чимало харків’ян свято вірять, що це слово пішло від прізвища фабриканта, який задля підвищення продажів респектабельних костюмів почав продавати їх у комплекті з вішаками. Однак такої людини ніколи не існувало, а слово є будівничим поняттям із германських мов.
Тремпель (дремпель) — елемент горища, або сама колінна стіна, або простір між нею і зовнішнім дахом.
Die Begriffe Kniestock und Drempel werden häufig synonym gebraucht. Das Wort Drempel (oder auch Trempel) ist eine alte deutsche Bezeichnung für den Wandabschnitt, auf dem die Dachkonstruktion aufliegt.
Конструкція виразно нагадує “плечики”. Але схоже, що спершу цю аналогію застосували не до вішаків для одягу, а до "розтопирки" для білування вівці:
Тринпіль, и тринпуль, -ля, м. Палка, на которой вѣшаютъ для снятія шкуры убитую овцу: посрединѣ она висить на веревкѣ, а концы ея продѣты въ прорѣзы заднихъ ногъ овцы.
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 4, ст. 283.
Що не дивно, бо, як-не-як, Харків у 19-му сторіччі — знаний центр коцарства і відповідно вівчарства. Те, що вівці мусять бути в горах, — це сучасний стереотип. Дикий степ придатний для вівчарства не гірше за пустку Австралії чи згірки Ірландії.
