Цей допис – шоста з восьми частин перекладу есе з блогу американського психіатра Скотта Александера “Slate Star Codex” за 2014 рік, а ось попередні частини: перша, друга, третя, четверта, п’ята. Посилання на оригінал – у кінці. Продовження викладу згодом. Приємного прочитання.
Варг Франклін аналізує ту саму ситуацію й справляється дещо краще. Він зве “Чотирма вершниками Гнона” – капіталізмом, війною, еволюцією та меметикою – ті самі процеси, про які я писав вище.
З “Ув’язнення Гнона”:
Кожна складова Гнона, деталізована вище, мала й має значний вклад у формування нас, наших ідей, нашого достатку та нашого панування, а отже – була в цьому успішною, проте слід пам’ятати, що вони можуть і будуть повертатися проти нас, коли зміняться обставини. Еволюція стає дегенерацією, елементи мемного ландшафту просувають поглиблення божевілля, продуктивність перекидається на голод, коли ми більше не можемо конкурувати, щоб забезпечувати власне існування, а порядок стає хаосом і кровопролиттям, коли нехтувати власною бойовою силою чи зустріти могутнішого зовнішнього ворога. Ці процеси загалом не є ані добрими, ані злими; вони нейтральні, в жахливому Лавкрафтовому розумінні цього слова. […]
Замість руйнівного вільного панування еволюції та сексуального ринку, краще було б мати свідомий і консервативний патріархат і євгеніку, керовані судженнями людини, з урахуванням обмежень, накладених Гноном. Замість “базару ідей”, що більше нагадує гнилу чашку Петрі, в якій розмножуються супербактерії, – раціональну теократію. Замість зірваної з ланцюга технокомерційної експлуатації чи наївного нехтування економікою – обережний розподіл продуктивної економічної динаміки та планування задля контрольованої техносингулярності. Замість політики та хаосу – потужний ієрархічний лад з пануванням військових. Ці речі не слід тлумачити як цілісні пропозиції; ми ще не знаємо, як досягнути хоча б чогось із цього списку. Їх краще розуміти як цілі, в бік яких слід докладати зусиль. Цей допис стосується питань “що” і “навіщо”, а не “як”.
Мені це здається найпотужнішим аргументом на користь авторитаризму. Багатополярні пастки з високою ймовірністю нас знищать, тож нам слід змістити компроміс між тиранією та багатополярністю в бік саду з раціональним плануванням, який вимагає централізованої монархічної влади та традицій з сильним примусом.
Проте – невеликий відступ до теми соціальної еволюції. Суспільства, як і тварини, еволюціонують. Ті, хто виживає, породжують мемних нащадків – наприклад, успіх Британії дав змогу з’явитися Канаді, Австралії, США і т.д.. Таким чином, ми очікуємо, що суспільства, які існують, до певної міри оптимізовані для стабільності та процвітання. Я вважаю це одним з найпотужніших аргументів на користь консерватизму. Лишень одна випадкова зміна літери в людському геномі, ймовірно, була б згубною, а не корисною, адже людські істоти є складними тонко налаштованими системами, чий геном був заздалегідь оптимізований задля виживання – тож більшість змін до нашої культурної ДНК порушить якийсь інститут, який розвинувся, аби допомогти англо-американському (або якомусь іще) суспільству перемогти в конкуренції своїх фактичних і гіпотетичних противників.
Ліберальний контраргумент на це – те, що еволюція є сліпим дебільним чужим богом, який оптимізується для дурниць і не непокоїться благом людей. Таким чином, факт того, що якийсь вид ос паралізує гусінь, відкладає всередині неї яйця, а тоді їхня молодь пожирає ще живу паралізовану гусінь зсередини, не запускає моральний сенсор еволюції, тому що еволюція не має морального сенсора, бо їй все одно.
Припустімо, що патріархат справді застосовний до суспільств, тому що він дає змогу жінкам витрачати ввесь свій час на виношування дітей, які потім можуть брати участь у продуктивній економічній діяльності та війнах. Соціально-еволюційні процеси, що змушують суспільства приймати патріархат, досі так само мало бентежаться про його моральний вплив на жінок, як біологічно-еволюційні процеси, що змушують ос відкладати яйця у гусінь.
Еволюції все одно. Проте нам не все одно. Є компроміс між Гнон-конформізмом – “Гаразд, найсильніше суспільство з можливих – патріархальне, ми повинні реалізувати патріархат” і нашими людськими цінностями – штибу жінок, що хочуть займатися чимось іншим, крім виношування дітей.
Коли зайти далеко в один бік від компромісу, будуть нестабільні злиденні суспільства, що вимиратимуть, бо пішли проти законів природи. Задалеко в інший бік – і виходять убогі дріб’язкові бойові машини, смертоносні й нікчемні. Уявіть якусь комуну анархістів і Спарту.
Франклін визнає людський фактор:
А ще є ми. Людина має власний телос, коли вона наділена безпекою власних дій і ясністю осмислення наслідків цих дій. Коли її не тривожать проблеми координації, не загрожують вищі сили, коли вона може діяти як садівник, а не як один з підданих закону джунглів, то вона має схильність створювати та направляти дивовижний світ заради самої себе. Має схильність віддавати перевагу добрим речам і уникати лихих, створювати безпечні цивілізації з гладенькими тротуарами, прекрасні об’єкти мистецтва, щасливі родини та славетні пригоди. Я приймаю за даність те, що цей телос – ідентичний “добру” та “бажаному”.
Таким чином, у нас є карта-джокер і велике питання футурології. Чи будуть над майбутнім панувати звичні чотири вершники Гнона, і мерехтливий технопрогрес буде даремно спалювати космос, майбутнім дегенеративних, божевільних, голодних і кривавих темних віків; чи телос людини переможе та збудує майбутнє змістовного мистецтва, науки, духовності та величі?
Франклін продовжує:
Проєкт цивілізації – це випуск людини з метафоричного варварства, підданості закону джунглів, як цивілізованого садівника, який, хоч теоретично і підпадає під дію закону джунглів, має настільки панівне становище, що корисність моделі джунглів стає обмеженою.
Це не обов’язково повинно бути зроблено глобально; може вийти виокремити для себе лишень невеликий огороджений сад, проте не майте сумніву: проєкт цивілізації полягає в тому, щоб ув’язнити Гнона, хоча б локально.
Можливо, я згодний тут з Варгом більше, ніж будь-коли був згодний з будь-ким щодо будь-чого. Він стверджує дещо справді важливе, і стверджує це прекрасно, і є чимало слів похвали, які я хочу висловити щодо його допису та мисленнєвих процесів, на яких він заснований.
Проте насправді я хочу сказати, що…
Ясно! Все одно помреш!
Припустімо, що ви створили свій огороджений сад. Ви не впускаєте небезпечні меми, підпорядковуєте капіталізм інтересам людей, забороняєте дурнуваті дослідження біологічної зброї, і точно не розробляєте нанотехнологій або потужного ШІ.
Всі поза вашим садом цього не роблять. А отже, єдиним питанням стає: коли вас знищать зовнішні хвороби, чужі меми, чужі війська, чужа економічна конкуренція чи чужі екзистенційні катастрофи.
Оскільки чужинці з вами конкурують – а не існує настільки високих стін, щоб заблокувати всю конкуренцію – ви маєте кілька варіантів. Можна програти та бути знищеними. Можна приєднатися до перегонів на дно. Або ж можна вкладати більше й більше цивілізаційних ресурсів у будівництво стін – незалежно від того, що це за стіни поза метафорою – і захищати себе.
Я можу уявити спосіб створити такі “раціональну теократію” та “консервативний патріархат”, що в них може бути незле жити, за дотримання правильних умов. Проте неможливо обрати правильні умови. Доведеться обрати з украй обмеженого асортименту умов, здатних “ув’язнити Гнона”. По ходу того, як зовнішні цивілізації з вами конкуруватимуть, цей асортимент ставатиме все більш і більш обмеженим.
Варг каже про намагання уникнути “майбутнього з мерехтливим технопрогресом, що даремно спалює космос”. Чи справді ви вважаєте, що ваш огороджений сад зможе поруч із цим вижити?
Підказка: чи належите ви до космосу?
Еге, вам, типу, срака.
Я хочу критикувати Варга. Проте я хочу критикувати його якраз у протилежному напрямку, ніж нещодавня отримана ним критика. Фактично, нещодавня його критика настільки погана, що я хочу обговорити її детально, щоб можна було прийти до коректної критики, вийшовши з її точного віддзеркалення.
Отже, маємо “Про Ув’язнення Гнона та наївний раціоналізм” Герлока.
Герлок вивергає лише наймалодушніший Гнон-конформізм. Кілька витягів:
У нещодавній праці Варг Франклін стверджує, що нам слід спробувати “ув’язнити Гнона” і якимось чином установити контроль над його силами, щоб ми могли користуватися ними для власної переваги. Ув’язнення чи створення Бога справді є класичним трансгуманістським фетишем, що є просто ще однією формою найдавнішої з усіх людських амбіцій: панувати над всесвітом.
Проте такий наївний раціоналізм є украй небезпечним. Віра в те, що саме людський Розум і свідоме людське планування створюють і підтримують цивілізації, – можливо, найбільша помилка філософії Просвітництва…
Саме теорії про Спонтанний порядок стоять у безпосередній опозиції до наївно-раціоналістичного погляду на людство і цивілізацію. Консенсус щодо людського суспільства та цивілізації для всіх представників цієї традиції дуже точно підсумований висновком Адама Фергюсона: “нації спотикаються об [соціальні] інститути, які справді є результатами людських дій, проте не втіленням жодних людських планів”. На противагу наївно-раціоналістичному погляду на цивілізацію як щось, що може бути і є предметом явного людського планування, представники традиції Спонтанного порядку дотримуються думки про те, що людська цивілізація та соціальні інститути є наслідком складного еволюційного процесу, який рухає взаємодія між людьми, проте не явне людське планування.
Гнон і його безликі сили не є ворогами, з якими слід боротися, і ще менше є силами, які ми можемо прагнути цілковито “контролювати”. Насправді, єдиний шлях установити певний ступінь контролю над цими силами – підкоритися їм. Відмова від цього жодним чином їх не стримає. Це лише зробить наші життя боліснішими та нестерпними, можливо, ведучи до нашого вимирання. Виживання вимагає прийняття та покори силам Гнона. Людина, врешті решт, завжди була й завжди буде ненабагато більшим, аніж маріонеткою сил всесвіту. Звільнитися від них – неможливо.
Людина може бути вільною лише скорившись силам Гнона.
Я звинувачую Герлока в тому, що він заплутався в пелені. Коли цю пелену зняти, Гнон-Ясно-боги-Землі виявляться Молохом – Зовнішніми богами. Покора їм не робить вас “вільними”, немає жодного спонтанного порядку, усі дари, отримані вами від них, є малоймовірними та непередбачуваними результатами сліпого дебільного процесу, чия наступна ітерація так само радісно вас знищить.
Покора Гнону? Ясно! Як кажуть антарани, “ви не можете здатися, не можете перемогти, ваш єдиний варіант – смерть.”
Оригінал всього есе: https://slatestarcodex.com/2014/07/30/meditations-on-moloch/
Продовження перекладу:
