Це було давно, що я навіть і не пригадаю рік цієї пригоди, але не так давно, щоб я не спромігся розповісти події тієї давнини. Котрий рік я мучився написанням книги. Скільки себе пам’ятаю, стільки спроб я робив у цьому напрямку. Проте далі першої-другої глави в мене діло не йшло, ніяк не міг розвинути сюжет. Та ще й ця бісова порожнеча в голові, котра скоріше за все викликана прийомом нейролептиків. Я вів свій щоденник в інтернеті, і цього мені було вдосталь, щоб утихомирити свою творчу наснагу та творчий апетит.
То був ранок затяжної осені, якщо не помиляюся. На днях випав сніг, але тепер він розтанув, і залишив по собі висохлі калюжі. Я давно це збирався зробити. Тому тепер сидів і повторював тексти улюблених пісень для гри під гітару. Свою першу гітару я придбав собі на вісімнадцятий день народження на чесно зароблені гроші. Ми тоді з товаришем укладали каміння на березі одного маєтку. На ці гроші я і придбав собі інструмент – хотів стати рок-зіркою.
І ось я сиджу у своїй кімнаті, бренькаю на акусті та наспівую завчених пісень. А план у мене такий: вийти в місто та десь присісти, щоб мою гру та спів почули перехожі. Я не будую ніяких ефемерних цілей, просто хочу спробувати… бо, коли я вперше почув гру на цьому музичному інструменті, моє серце загорілося бажанням теж так само грати.
Дочекавшись вечора, я вдягаюся та беру Надін (так я назвав свій інструмент) у чохлі, та вішаю на плечі, і виходжу в місто. «Місто спить, голова болить…» - наспівую я собі подумки, а сам іду вулицями, що ведуть до міського парку.
Свій музичний плеєр я втратив, а точніше я його викинув, щоб не нагадував про колишню. То був подарунок на сімнадцятиріччя від коханої. Я був на сьомому небі від щастя від цього подарунка. Тоді я два роки поспіль слухав його, де б я не був: дома, в дорозі, на лекціях в університеті – скрізь. Однак ми розсталися, і я дуже болюче переживав цей розрив. Саме через це я тепер вимушений приймати препарат. Немає плеєра – проте є гітара. І зараз я заспіваю під акомпанемент.
Я вибираю місце на вході в парк, і зручно розташовуюсь на парапеті, дістаючи свою гітару із чохла. Під ноги я кладу пустий чохол, навіть не розраховуючи на те, що хтось буде кидати монети та купюри в нього. І я починаю свою гру та спів, сильно переживаючи всередині.
Після години своєї гри, я трохи сміливішаю: гра стає впевненішою, а спів гучнішим. І для цієї сміливості є свої причини. Мені накидали купу монет та паперові гривні.
Протягом наступної години до мене часто підсаджуються та заводять розмову. Я не проти, і це дає змогу трохи відпочити та потеревенити. Ось йде компанія з дівчат, одна з яких святкує сьогодні день народження. Вона замовляє пісню в честь цієї події, та накидає грошей. Я з радістю співаю святкову пісню, і вона з подружками захоплено слухає її від початку до кінця.
- Нехай тобі щастить, музиканте, бажаю тобі успіху на твоєму творчому шляху, і бажаю тобі досягти того, чого ти прагнеш, - говорить іменинниця.
- Дякую! Ще раз з днем народження! Багато не пийте, - жартую я, та проводжаю мої слухачів тишею, що дає мені змогу викурити цигарку та трохи перевести дух.
Наступними до мене підсядуть два хлопці. Ми вчимося на одному факультеті, проте їх імен я не знаю. Ми заводимо розмову проте, що таким чином можна назбирати трохи грошей.
- Коли ми були в Криму, то теж грали на гітарі, і назбирали таким чином більше сотні, - говорить один з них.
- Ну в мене буде трохи по скромніше, я перший раз граю для перехожих, і я навіть не здогадувався, що будуть кидати гроші за мій ось такий імпровізований виступ, - відповідаю я, та починаю лічити здобуті гроші. Ось тут я і помічаю, що хтось кинув мені двадцятку. Я був радий і приголомшений водночас.
- Гаразд, - продовжую я, - буду збиратись у зворотну путь. Дякую за розмову, - кажу я, - ще побачимось в універі.
Ми тиснемо один одному руки, та прощаємось. Я граю ще дві-три пісні, та кладу Надін до чохла. Пора вертатися додому. Я сповнений радості від того, що моя гра та спів були оцінені перехожими слухачами. Давно в мене не було такої радості, і я переповнений позитивними відчуттями, покидаю парк.
Проходячи повз місцеву піцерію, я піддаюсь спокусі зайти до середини та замовити собі одну. Грошей вистачає на велику піцу з пепероні, салямі та грибами, а також з подвійним сиром, і на один бокал пива – ще й решта лишилася.
Мабуть, це була найсмачніша піца, котру я їв за все своє життя.
