Після виставки в Дніпровському центрі сучасної культури «Кому іще те поле дороге?», центральними темами якої були земля, зерно й продовольчий суверенітет, я купував в «АТБ» льняний багет...
Засунувши хліб разом з іншими покупками до рюкзака, я залишив його стирчати, щоби не ламати. Закидую наплічник за спину — багет вилітає. Порожній пакет виглядає з-під привідкритої блискавки, хліб на підлозі. Голий. Перша реакція — треба його викинути. Але хліб не можна викидати... Віддати голубам... Голубам шкодить хліб, їх треба годувати зерном. А краще взагалі не годувати цих повітряних щурів.
Добре, я просто залишу багет на лавочці, нехай реальність що хоче, те й робить собі з ним. Але ж я планував завтра поснідати бутербродами... То піти ще раз купити такий хліб? А як же Геракліт? З його заповіддю про те, що двічі в один і той самий «АТБ» не варто заходити?
Скільки людей пройшло через цей супермаркет за сьогодні?
Як часто тут роблять вологе прибирання? І чи має це якесь значення?
Ісус мив ноги апостолам — я піду далі. Я за посередництвом багету «Льняний»(кнопка на вагах — 41) злижу бруд із підошв своїх співвітчизників...
Університет давно закінчено. Але я продовжую навчатись у школі життя, отримуючи автоматом залік за заліком. Тому — «що впало в студента, впало на серветку».
