Чи бувало у вас відчуття, що ніби написали досить гарний, вичитаний текст, а згодом дивитесь на нього і знаходите десятки помилок, як логічних, так і орфографічних? Здається, що це перебільшено, але в тій чи іншій мірі, всі письменники стискалися з проблемою письменницької сліпоти.
Письменницька сліпота - це стан, коли під час довгої роботи над тестом, автор не може побачити помилки в ньому, бо мозок звикає до тексту, часто “додаючи уявою” те, про що думав, але не написав автор.
Письменницька сліпота може стати серйозним викликом, як для початківця, так і зрілого автора. Тож, аби уникнути її, варто використовувати різноманітні прийоми. Нижче розгляньмо їх.
Відпочити від тексту
Це базовий прийом. Немає нічого ліпшого, ніж дати тексту “відлежатись” і самому переключити увагу. Мозок перестане концентруватися на тексті, він абстрагується, і людина здатна прочитати текст, ніби іншими очима. Час може бути різним від кількох днів до кількох місяців. Головне, отримати той свіжий погляд, що дозволить побачити проблему. Також цінно прочитати текст зранку, якщо ви писали його вночі.
Прочитати вголос
Якщо часу на “відлежання” немає, то можна прочитати текст уголос. Так письменник задіює інше чуття, він слухає власну історію. Особливо цей прийом корисний під час написання діалогів. Бо існує проблема неживих діалогів, які здаються вкрай штучними, це легко виявити, якщо зачитати їх вголос, так, наче ними говорять реальні люди.
Дати на читання комусь
Гарний прийом, якщо є людина з об’єктивною думкою. Найкраще, звісно, просити читати бета-рідерів, вони дадуть ретельний фідбек по тому, що варто виправити та де допрацювати.
Якщо є сумнівні моменти - виділити їх текстом
Буває, що дивишся на уривок і не розумієш настільки він вдалий. Можна виділити його жирним, або ліпше взагалі іншим кольором. Текст сприйматиметься краще, він стане помітним, ви подивитись на нього під іншим кутом.
Перечитати текст в зворотній бік
Письменник звикає до розвитку сюжету. Але що якщо перечитати його з кінця на початок? Здається, дивним, але цей також прийом освіжує наші відчуття. Ми дивимось н історію, до якої звикли, некрасично, що дозволяє легше звернути увагу на хиби в ній.
Ці прийоми важливо застосувати, навіть якщо певен - текст чудовий. Ніколи не завадить перечитати історію пізніше не лише для повторної редакції, а й відчуттів - щоб проникнутися нею знову.
Наостанок напишу про емоційну прив’язку. У читачів частенько буває, що книга сильно западає в душу, ніби торкається тебе. Вони довго не здатні відпустити її, періодично повертаються до неї, а думки про книгу викликють цілий спектр емоцій. А що вже говорити про письменників? Які буквально створюють книгу і проживають історію в ній? Емоційна прив’язка є значно сильнішою. Саме вона не дозволяє помітити помилки. Тому письменнику варто відділяти емоції і підходити до редагування історії раціонально, як людина, що вперше читає її.
Писати книги - складне завдання, але нами керує пристрасть. Вона стає в нагоді під час написання, головне вміти визнавати, що книга може бути не ідеальною. Приймати критику і критикувати самому (але в межах розумного, звісно).
