Митця будь-якого іншого народу виносила на собі історична реальність. Специфіка українського митця в тому, що в кращому разі він змушений цю реальність нести на своїх плечах, а в гіршому, і значно частіше, — існувати всупереч реальності, в абсолютно забороненому для себе світі
— Василь Стус, Феномен доби (сходження на Голгофу слави)
Вступ. Хто такий Тичина?
Павло Тичина — геній свого часу. Його вірші «Ви знаєте, як липа шелестить…», «Гаї шумлять», «Арфами, арфами», як сказав Юрій Лавріненко, «…не вкладаються в рамки жодного «ізму»…». [1] Однак, якщо ми подивимося на Тичину як на автора тільки таких творів як «Партія веде» і «Високо знялись ми ввись», то можемо жахнутися і сказати, що це зовсім не патріот і взагалі не поет. Так, до 1933 року і після - це дві різні людини. До 1933 — це поет, після — його можна назвати редактором, і я зараз поясню чому.
I. Докларнетівський і кларнетівський Тичина.
Йому судилася доля генія
— Василь Стус, Феномен доби (сходження на Голгофу слави)
1912 рік. Молодий і енергійний Тичина видає свій перший твір — вірш «Ви знаєте, як липа шелестить…». [1] Вітаїстичний, символічний вірш поета є тільки початком його творчого шляху і основою його власного стилю.
1918 рік. Надхненний політичною ситуацією в країні, революцією, очікуванням чогось нового, автор видає збірку «Сонячні кларнети», яка викликає захоплення у людей. Про неї добре відгукуються літературознавці, митці, звичайні люди. Здавалося б, Тичина приречений на славу…
1920 рік. Софійський майдан. Павло Тичина палко вітає українсько-польське військо, що виганяло більшовиків з Києва. Свою промову він завершує словами «А червону гидь будем, будем бить!».[2] Здавалося б, для чого тут згадувати таку звичайну промову? Однак, ми до неї ще повернемося.
II. Страх і капітуляція перед тоталітаризмом.
…поет жив у час, що заправив генія на роль блазня
— Василь Стус, Феномен доби (сходження на Голгофу слави)
1924 рік. Виходить збірка «Вітер з України». [1] Вітаїстичні мотиви Тичини дедалі згасають. Куплети набирають дедалі більш «правильної» форми.
1933 рік. У мореній голодом Україні виходить вірш «Партія веде» — абсолютна капітуляція поета перед тоталітаризмом. З поета Тичина перетворюється на редактора. Чому саме на редактора? Спочатку він редагує свої твори, щоб вони стали офіціозними, а далі уже редагує ідеї СРСР у віршований формат.
«Партія веде» — не новий вірш. 13 років тому, у 1920 році, він був частково виголошений під час промови на Софійському майдані. [2] Так, це та саме вищезгадана промова, однак «червоні» тепер не вороги, а друзі.
У період Другої світової війни поет відкрито виступає проти тоталітаризму німецького вихваляючи тоталітаризм радянський. Читаючи твір Тичини «Геть брудні руки від України» неможливо позбутися когнітивного дисонансу. Неначе все добре — у творі засуджується тоталітаризм на чолі з Гітлером, вихваляється патріотизм. Але який патріотизм у цьому творі? Соціалістичний. Павло Тичина осуджує прихильників Мельника та Скоропадського, каже, що створення сепаратної України неможливе, вихваляє ката України — Сталіна. Поет розумів, що він чинить неправильно. Дуже добре розумів, але зупинитися не міг…
Епілог.
Євген Маланюк написав про Тичину: «…від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась…». Тичина все життя памʼятав ці слова, а незадовго до смерті зізнався: «Так воно й сталося… Від кларнета мого пофарбована дудка зосталась…»[1]
Павло Тичина помер 16 вересня 1967 року. [1] Той, хто міг досягти вершин і літати, був прикутий до землі. І це не найгірше. Найгірше те, що він це розумів і все життя прожив у страху… А можливо й у запитаннях «ким я став?»…
Післямова. Проспект Павла Тичини в Києві: «перейменувати не можна залишити».
21 квітня 2023 року на сайті електронних петицій Київської міської ради зʼявилася петиція №12006, автор якої запропонував перейменувати проспект Павла Тичини. [3] Якщо поглянути на життя і творчість поета поверхнево, то відповідь однозначна — так, потрібно перейменовувати. Але треба копнути глибше. Окрім того, що Павло Тичина писав вірші, які прославляють партію, він також розвивав освіту, причому досить добре. Міносвіти на чолі з поетом змогло добитися збільшення кількості вчителів та шкіл. Павло Тичина боровся за українізацію освіти та мистецтва. [4] Також допомагав своїм колегам по цеху у вирішенні судових справ, так як мав певну владу і авторитет у СРСР. Наприклад, звертався з проханням про реабілітацію Петра Колесника. [5]
Отже, з цією ситуацією не все так однозначно. Кожен із вас має сам оцінювати чи є якась історична постать гідною, щоб на честь неї називали вулиці, чи ні. Але я закликаю у будь-якому випадку тверезо оцінювати ситуацію і зважати на всі нюанси.
P.S. Щиро дякую усім, хто приділив час для цього довгочиту. Буду радий бачити ваші реакції та критику. До нових зустрічей!
Джерела.
Українська література, підручник для 11 класу — Олександр Авраменко
Станіслав Цалик, Пилип Селігей «Таємниці письменницьких шухляд»
“Якийсь старий я тут вийшов”. 47 фактів про Тичину, що не розкажуть у школі — веб-ресурс НУШ
Спочатку – 10 років ГУЛАГу, потім – безтермінове заслання. Історія репресованого літератора Петра Колесника — Радіо Свобода
