Самотність у Дніпрі

Заходжу до соцмереж, і замість почуття приналежності відчуваю відчуженість. Соцмережі... Краще б назвати — мережі самотності. Розраховуєш на реакції, коментарі, а маєш лише пустку й тишу...

У такі моменти я заглядаю в розділ «Приховані запити». У мене там голі жінки й невиховані блогери. Нейкедні панянки, наскільки це можливо в мережах самотності, пропонують свої акаунти, де можна побачити максимум тілесної та душевної оголеності... І блогери, які, використовуючи штучний інтелект, звертаються до тебе, як чиновники в державній установі минулого з іншої реальності, або просто скидають допис зі збором... Мені здається, що нічого не робити з дописом про збір ефективніше, ніж просто скинути його комусь без жодного слова. 

Та в ці моменти я думаю: може, варто підтримати чийсь не належним чином прокомунікований збір? 

Перейду на профіль, раптом цікава людина, поставлю кілька лайків... 

Або подивлюсь на крихітні аватарки поширювачок нюшного контенту, можливо, щось вдасться розгледіти...

І от серед усієї цієї краси знаходжу сторіз із відміткою мого профілю — книга від мене стає першою книгою в бібліотеці нового мистецького простору в Дніпрі. Роман французького автора, який виграла засновниця простору в останньому моєму зборі-розіграші. Шкода, правда, що вона його не прочитала, а одразу відправила в бібліотеку, та нехай. 

Новий простір буде в приміщенні Річпорту. Звідти чудовий вигляд на річку й місто. Відчуваю, що коли простір відкриється (3 травня), то я там пропишусь як меблі...

Самотність... Більшість людей даремно її відчувають. Чи то пак не відчувають. Вони хочуть її відчувати. Грають у самотність.

Самотність може відчувати людина, від якої відмовилися друзі й родичі, і вона вимушена переїхати в інше місто. Та й там можна знайти нових друзів...

От від мене, наприклад, відмовилися родичі. Але я не кажу, що самотній. Що, в першій частині тексту казав? То я грався... Та й не родичі від мене відмовились, а я від них. Правда, потім й вони це зробили у відповідь. 

А з іншого боку — не відчувати самотність неможливо. Точніше, не бути самотнім. Ось так. Можна бути самотнім, але не варто відчувати самотність, чи принаймні комусь про це говорити... Та я не психолог, можете мене не слухати...

Неможливо не бути самотнім у нашому місті, у нашому світі. Це норма. Марно на це скаржитися.

Ми народжуємося самотніми (окрім близнюків), помираємо самотніми, і живемо самотніми. Людство — об'єднання самотностей з обмеженою відповідальністю.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Філософія життя
Філософія життя@deni_look_in

Філософія життя Дениса Лукіна

994Прочитань
5Автори
33Читачі
Підтримати
На Друкарні з 19 квітня

Більше від автора

Вам також сподобається

  • Біль

    Як переживається депресія? Чи то це просто спосіб мислення з дитинства? Потік думок про те, наскільки болісно іноді переживається життя

    Теми цього довгочиту:

    Оповідання
  • Вільний птах (словесна картина).

    Висхідні потоки гірського повітря підхопили вільного птаха та понесли над горами, засніженими піками та крутими схилами. Орел ширяв…

    Теми цього довгочиту:

    Словесна Картина
  • Кохання?

    А що таке кохання, я так і не зрозумів. Людина, яку я кохав, стільки давала мені шансів, що я так безглуздо їх втратив, і вона рахує, бачить мене як ворога. Може, діло в мені. Я навчився з цією людиною багато чого і побачив, що кохання не як в голлівудських фільмах, майже

    Теми цього довгочиту:

    Кохання

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається

  • Біль

    Як переживається депресія? Чи то це просто спосіб мислення з дитинства? Потік думок про те, наскільки болісно іноді переживається життя

    Теми цього довгочиту:

    Оповідання
  • Вільний птах (словесна картина).

    Висхідні потоки гірського повітря підхопили вільного птаха та понесли над горами, засніженими піками та крутими схилами. Орел ширяв…

    Теми цього довгочиту:

    Словесна Картина
  • Кохання?

    А що таке кохання, я так і не зрозумів. Людина, яку я кохав, стільки давала мені шансів, що я так безглуздо їх втратив, і вона рахує, бачить мене як ворога. Може, діло в мені. Я навчився з цією людиною багато чого і побачив, що кохання не як в голлівудських фільмах, майже

    Теми цього довгочиту:

    Кохання