16 Проходивши ж повз море Галилейське, побачив він Симона й Андрія, його брата, як вони кидали мережу в море, були бо рибалки.
17 Ісус їм сказав: Ідіть за мною, я зроблю вас рибалками людей.
18 І вмить, покинувши мережу, пішли слідом за ним.
19 Пройшовши трохи далі, побачив Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що теж були у човні й направляли сіті,
20 тож відразу їх покликав. І ті, покинувши батька Заведея в човні з наймитами, пішли слідом за ним.
Це – перше покликання. Це покликання Ізраїлю.
«Проходячи уздовж Галілейського моря…» Але чому «море», якщо це озеро? У грецькій мові є слово «озеро», і Лука його використовує. То чому Марко називає його саме «морем»?
Бо слово «море» відсилає нас до Червоного моря. Море – це місце виходу. Море – це символ визволення та дороги до обітованої землі. Саме ця символіка тут і працює. Ось чому Марко називає озеро морем.
І ще один важливий момент. Галілейське море (озеро) – це межа. Західний берег – це юдейські землі, східний – землі язичників. Усі міста на східному березі – язичницькі.
Тут знову виникає тема виходу, переходу, руху до іншого берега. Царство Боже не є закритим простором. Це рух. Це перехід. Це вихід зі звичного світу.
Усе, що знаходиться в горах, – це земля юдейського народу. Ісус рухається частиною юдейської території, але вздовж моря. Море – це вихід до неюдейського світу. Через це море можна вийти, як колись ізраїльтяни вийшли через Червоне море з землі рабства. Це море символізує відкритість до язичницького світу. Земля рабства – це юдейська земля.
Говорячи про море, ми вже маємо на увазі язичницький світ, що знаходиться на іншому березі. Ісус бачить там Симона та Андрія, його брата. Цікаво, що ці двоє мають грецькі імена.
Симон – це грецька форма імені Симеон. Симеон (שמעון) означає «той, хто слухає». Отже, це юдейське ім'я, що отримало грецьку адаптацію – Симон. А Андрій – це суто грецьке ім'я, що означає «мужній», «сильний», «відважний». Ці два брати, хоча і юдеї, мають грецькі імена.
Це свідчить, що вони належать до тієї частини юдейського суспільства, яка відкрита до зовнішнього світу. Ісус знаходить їх, коли вони закидають у море ручні сіті. Це особливий спосіб риболовлі: використовувалася кругла сіть з тягарцями, яку кидали у воду, при цьому потрібно було заходити безпосередньо у воду. Це свідчить про те, що вони були бідними рибалками.
Вони не мали човна, не ловили рибу великими сітями. Вони були братами, між якими панували стосунки рівності. Марко підкреслює цю рівність, спеціально уточнюючи: «Андрій, брат Симона».
Це важливо, оскільки ті, кого Ісус покличе пізніше, матимуть інший статус.
Що ж їм пропонує Ісус: «Ідіть за мною і я зроблю вас рибалками людей».
Це відбувалося на горі Кармель. Вони збудували кам'яний жертовник, поклали дрова, принесли в жертву вола або барана. Ілля сказав: «Ви починайте». І жерці Ваала почали волати до свого бога. Вони волали зранку, але нічого не відбувалося. Під обід Ілля взяв воду і вилив її на жертву, щоб усе було мокрим. І тоді він закликав Господа. З абсолютно чистого неба впав вогонь і спалив не лише жертву, а й сам кам'яний жертовник.
Це явно легендарна історія, сильно прикрашена. Але тут важливо інше. Після цього Ілля бере меч і власноруч убиває всіх жерців Ваала. Він був людиною надзвичайної жорстокості.
Саме Ілля є символом насильницького пророка. Він організовує битви, в яких гинуть царі. Він особисто опирається царю Ахаву та його дружині Єзавелі. Він навіть називається «пророком вогню». Зрештою, його підносить на небо вогненний вихор.
Ці рибалки, яких кличе Ісус, знають, що він щойно проголосив царство Боже. А вони розуміють це так, як розумів би Ілля – як насильницьку боротьбу за відновлення Ізраїлю. Саме тому Ісус додає: «Змініться і вірте». Тобто: «Це не лише справа Бога. Це також залежить від вашої поведінки». А ще: «Це не щось, що відбувається миттєво. Це процес, що буде рости».
Але вони його не розуміють. Вони чують слова про царство Боже й одразу інтерпретують це у своєму ключі. Тому коли Ісус каже: «Йдіть за мною», – вони думають, що це буде, як у Іллі з Єлисеєм.
Це випливає з усієї подальшої історії. Так само вони й трактують заклик «стати рибалками людей».
Мета заклику полягає в тому, щоб перетворити колишніх рибалок на «рибалок людей». Звичайна риболовля полягає у витягуванні риби з її природного середовища з метою привласнення, що спричиняє її смерть; саме тому в пророчих текстах рибальство має фігуративне значення насильницького завоювання. У кількох пророків, таких як Амос, Авакум тощо, говориться, що ассирійці, тобто імперії, "ловитимуть" Ізраїль, що означає його завоювання. Військо, яке приходить і підкорює.
Побачимо в подальшому, що так і зрозуміли рибалки заклик Ісуса, але інакше цей заклик інтерпретує сам Ісус в Марка. Це складний образ який посилається на Книгу пророка Єзекеїла 47 розділ, де є згадка про рибалок, і то єдина згадка в Старому Завіті де рибалка не є у військовому контексті.
“І станеться, всяка жива душа, що роїться скрізь, куди приходить той потік, буде жити, і буде дуже багато риби, бо ввійшла туди та вода, і буде вздоровлена, і буде жити все, куди пройде той потік. І станеться, стануть при ньому рибаки від Ен‑Ґеді й аж до Ен‑Еґлаїму; вода буде місцем розтягнення невода, їхня риба буде за родом своїм, як риба Великого моря, дуже численна.”
Звідки ми знаємо, що тут зв'язок з Єзекеїлом? Марко ще раз буде цитувати з цього уривку, порівнюючи народ який юрмиться біля Ісуса з великою кількістю риби в третьому розділі, ми ще дійдемо до цього, а наразі, що ж означає цей образ?
Пророк описує, як із подвір'я відновленого храму витікатиме джерело, що перетвориться на велику ріку (47,1-3), «яка тече до східної Галілеї» (47,8 за Септуагінтою), далі проходить через Аравію та впадає у море. Її води принесуть життя. Там буде «величезна кількість риби», і «стануть рибалки ловити рибу» (47,10 за Септуагінтою). Цей уривок, що говорить про майбутній храм, у якому перебуватиме Божа слава, означає, що існування цього очищеного храму (яке передбачає реформу інституцій) забезпечить народу багату поживу, тобто життя й процвітання Ізраїлю.
Марко змінює образ пророка: в річці тепер перебувають не риби, а люди, і ловлять їх не задля вигоди рибалок, а задля добра самих «спійманих» людей. Змінивши значення образу, він показує, що для Ізраїлю та для інших народів життя не залежить від відновлення храму чи релігійних інституцій. Навпаки, усіх треба вивести з-під впливу цієї інституції (потоку води, який бере початок у храмі), щоб вони могли отримати життя.
Ісус хрестить (занурює) в Святого Духа. Ось місія учнів.
Отже, з уст Ісуса цей вираз не має військового чи агресивного відтінку, а навпаки—означає залучення і передачу життя через загальну місію, яка не залежатиме від юдейської інституції і не здійснюватиметься відповідно до реформістських сподівань юдаїзму.
Риболовля, запропонована Ісусом, має на меті дати життя також язичницьким народам. Використовуючи термін «люди» (а не «сини Ізраїлю») щодо тих, кого треба «ловити», він підкреслює універсальний характер майбутньої праці. Ісус не прагне створити закриту спільноту чи обмежити своє послання лише єврейським народом; навпаки—він бажає залучити необмежену кількість осіб з усіх народів, відкриваючи універсальний горизонт Божого Царства.
Річка життя – це сам Ісус, з якого виходить Дух.
Але ці рибалки думають інакше. Вони розуміють це в сенсі насильницького завоювання. Тобто, що вони стануть воїнами, які здобуватимуть людей для їхнього національного визволення.
Тому вони негайно йдуть за ним, бо вважають, що він – месія, який веде війну.
І саме це мислення ми будемо бачити в них протягом усього Євангелія.
Трішки далі Ісус побачив Якова, сина Заведея, та його брата Івана. Вони були в човні, лагодили сіті. Ісус одразу покликав їх.
Тут ми бачимо інший тип сім’ї. Обидва брати мають суто єврейські імена. Іван (Йоханан) означає "милість Божа", "благодать Божа". Яків – також класичне єврейське ім'я.
Ці рибалки мають човен, а отже, належать до іншого, вищого соціального класу. Вони залишили свого батька в човні разом із найманими працівниками й пішли за Ісусом.
Таким чином, ми бачимо іншу соціальну модель. У цій сім’ї діє чітка ієрархія. Є батько як носій влади, а під його керівництвом – дві категорії: перша – це сини, які є привілейованими підлеглими, бо вони спадкоємці; друга – наймані працівники, які є підлеглими, але не мають жодних спадкових прав. Вони не є частиною родини.
Ця структура демонструє замкнуте соціальне коло: батько як авторитет, сини як привілейовані підлеглі, і робітники як нижчий клас. Це консервативна, ієрархічна система.
Ця друга група значно відрізняється від першої. Перша група – це бідні рибалки, які ловлять рибу вручну. Немає згадки про їхнього батька, що означає відсутність над ними авторитету. Вони рівні між собою.
Друга група – це заможніші рибалки. Вони мають човен, що свідчить про їхній вищий соціальний статус. Вони також мають найманих працівників, що підкреслює їхню ієрархічну структуру: влада належить батькові, сини є привілейованими підлеглими, а найманці – нижчим класом. До того ж, усі вони носять єврейські імена.
Отже, у цих двох невеликих сценах відображені дві різні соціальні моделі в єврейському суспільстві. Одна – більш відкрита, менш структурована. Інша – ієрархічна, замкнута, класова.
Запрошення однакове для всіх. Кожен, кого кличе Ісус, отримує той самий зміст: «Ідіть за мною, і я зроблю вас рибалками людей». Це завжди місія: бути з Ним, а потім від Нього отримати доручення здобувати людей для Божого Царства. І вони залишають свого батька та наймитів, залишають усе й ідуть за Ним.
Ісус не кличе поодинці, як бачимо. Він кличе дві пари братів. Він не прийшов, щоб бути духовним наставником вибраних окремих душ. Ні. Він прийшов, щоб заснувати спільноту. Спільноту.
І ось вони вже четверо. Є велика наполегливість у підкресленні їхнього братства. Ніколи не сказано просто: «Четверо». Завжди наголошується: «Побачив Симона та Андрія, брата Симонового». Потім – «Якова, сина Заведеєвого, та Івана, його брата». Можна було б просто сказати: «Якова та Івана, синів Заведеєвих», але ні. Завжди підкреслюється слово «брат».
Це натяк на книгу Чисел, де говориться про те, як має бути розподілена спадщина Ізраїлю – земля обітована. Там сказано, що всі мають отримати однакову частку у спадщині, що немає вищих і нижчих. Тому в книзі сказано: «Кожен отримає свою частку так, як і його брат». Ось чому тут так наполегливо підкреслюється це слово.
Іншими словами, вони покликані до нової землі обітованої – Божого Царства. І вони покликані на умовах рівності. Бо що є новою землею обітованою? Це – дар Духа. А Дух дається однаково всім. Він не дається одному більше, а іншому менше.
Дух Божий пропонується всім без винятку. Кожен приймає Духа настільки, наскільки він відкритий, але це не тому, що Бог хоче дати комусь більше, а комусь менше. Ні. Ось чому така наполегливість у словах: «Кожен як брат свій».
Божий Дух подається однаково всім. Бог не робить винятків. Кожен отримує його згідно зі своєю відкритістю. Той, хто більш відкритий, прийме його глибше. Той, хто менш відкритий, прийме менше. Але це не справа Бога – це наша справа. Якщо ми розширимо своє серце, знімемо перепони, щоб прийняти Його, ми приймемо стільки, скільки зможемо вмістити. Бо те, чого хоче Отець, – це повністю передати свій Дух кожному з нас, щоб ми стали як Він.
Отже, що ми бачимо в цьому уривку? Це поклик Ізраїлю. Але ми бачимо, що Ісус кличе людей, які неспокійні, які шукають. Той, хто не шукає, не потребує спасіння. А тому нема сенсу йому його пропонувати. Спочатку людина має відчути потребу.
Бо кому має бути запропоноване спасіння? Тому, хто його прагне. Якщо хтось абсолютно задоволений своїм життям, своїми стосунками з іншими, суспільним станом речей – тоді нічого нового йому не потрібно. Якщо він абсолютно щасливий, то навіщо йому щось змінювати? Але щоб Спаситель міг спасти, ми повинні усвідомити свою потребу в спасінні.
Якщо людина заспокоїлася у своїй зручності або посередності, то навіщо їй спасіння? Вона вже дійшла до кінця, їй нічого не потрібно. Ось чому перші, кого Ісус кличе, – це неспокійні. Це люди, які прагнуть змін.
Це націоналісти. Тобто люди, які незадоволені суспільним станом. Вони знають, що все погано. Вони знають, що, як уже показав Іван Хреститель, юдейське суспільство – надзвичайно несправедливе. І коли Ісус каже: «Змініться», це означає, що суспільство глибоко несправедливе. І вони це знають. Вони не згодні з цим.
Тому, коли Ісус проголошує Царство Боже, яке означає справедливість, вони одразу ж приєднуються. Так, вони неправильно розуміють Його. Але це неважливо. З часом Господь змінить їхнє мислення. Вони розуміють усе неправильно, але вони хочуть справедливості.
Тут є два аспекти.
Особистий – «Я не є тим, ким маю бути».
Соціальний – «Це суспільство не є таким, яким має бути».
Ці чоловіки зосереджуються на другому.
Вони вважають, що в особистому плані все вже владнано. Але в соціальному аспекті ще потрібні зміни. Тому вони йдуть за Ісусом, бо Він відкриває перед ними горизонт справедливості, яким є Царство Боже – нове суспільство.
Отже, бачимо, що Господь кличе людей, навіть якщо вони ще сповнені хибних уявлень. Їхні ідеї повністю суперечать Ісусу, повністю суперечать Божому задуму. Це буде ясно протягом усього Євангелія. Але, оскільки Він бачить у них добру волю – хай і помилкову у способі її втілення, – Він усе ж кличе їх.
Це має надихати й нас. Не потрібно бути ідеальним. Головне – прагнути змін, бажати, щоб щось покращилося. Мати відчуття, що «так, як є, бути не може, щось має змінитися». Це те, що дає можливість Богові діяти: «Я зроблю вас рибалками людей». Я навчу вас, як це робити. Це вже моя справа.
Навіть якщо думки абсолютно хибні, добрий намір народжується з почуттів. Людина не може залишатися байдужою до несправедливості. Спосіб дії формується під впливом ідей – а ідеї можуть бути хибними. Але найгірше – це байдужість. Якщо хтось не переймається тим, що є голодні, що існує несправедливість, що «нічого не зміниться», то тут уже нічого не зробиш.
Головне – мати чутливість до цього. І тоді Господь каже: «Це достатньо. Решта – моя справа». Поступово Я допоможу їм змінити свої уявлення.
Вони пішли в Капернаум. Тепер уже не тільки Ісус проходить уздовж моря – тепер є перша спільнота учнів.
Цей поклик є зразковим, парадигматичним. Потім Він покличе багатьох інших, але їхні історії вже не будуть описані. Потім з’являться інші імена, але ніколи не сказано, коли саме їх покликали. Бо всі покликані за тим самим зразком.
