«Портрет Доріана Грея» – найуспішніша й найскандальніша з усіх створених Оскаром Уайльдом книг, його єдиний роман. Як і сам портрет, цінність цього творіння непідвладна часу. Драматична, парадоксальна історія Доріана Грея, який ступив на стежку зла, прагнучи вічного життя, дотепер залишається привабливою як для читачів, так і для кінорежисерів. А питання моралі твору, що інтригує вже понад сторіччя, і досі не має окресленого пояснення.
Життя цього молодого аристократа було легким та яскравим. Рано втративши батьків, він виховувався в опікуна, котрий залишив йому чималий спадок. Проте життя у вічному достатку ніяк не загартувало Доріана як особистість. Зрештою, це призвело до невміння розділяти добро і зло, робити свій вибір та не слідувати судженням оточення. Він став маріонеткою в руках впливової людини. Немов позбавлений власного інтелекту, вірячи в усі «думки вголос» Генрі, якими б сумнівними вони не були.
Та на одному лорді це не завершилось. Невгамовна заздрість до власного портрету пробудила його внутрішню ницість, прирікши до вічних страждань. Роки наче обминали його, спотворюючи шедевр Безіла Голворда. Доріан Грей обмінявся душею з власним портретом, залишаючись в «довершеній» оболонці. Він обрав своїм девізом красу і насолоду, зовсім не піклуючись про те, як його вчинки впливають на інших. Саме він став причиною смерті Сибіл Вейн, яка так віддано кохала. Рочарувавшись у її таланті, герой безсердечно відштовхнув дівчину, таким чином довівши до самогубства. Темна сторона остаточно перемогла, а все світло його душі поступово зникало. В погоні за зовнішньою красою, він знищив своє власне «я». І чи тепер, з кров‘ю на своїх руках та непоборною заздрістю до кожного, він все ще прив‘язаний до картини?
Портрет – німий докір Доріану, відображення внутрішньої втрати, втрати себе.
«Портрет Доріана Грея» є взірцем вишуканого інтелектуального роману 19століття, де головний герой пережив усі спокуси світу. Сумнівні зв‘язки, підозрілі знайомства – усе це торкнулось життя Доріана, залишаючи відбиток на портреті. Але від себе нікуди не втечеш. А від совісті неможливо відкупитись, адже саме вона – найсправедливіший суддя та найсуворіший кат.
Намагаючись очиститись від вад на папері, він не спромігся зробити найголовнішого : очистити від бруду свою душу.
