Які події та сцени ви уявляєте, коли чуєте словосполучення «динаміка тексту»? Напевне, якісь погоні, бійки, вибухи, скандали, сльози. Щось, що викликає сильні емоції у читача – або хоча би за планом повинно їх викликати.
Насправді динаміку тексту може забезпечити будь-яка подія, що просуває сюжет уперед: і тиха, як-от розбита дитиною улюблена мамина ваза у сімейній мелодрамі, і гучна – як викрадення доньки глави сицилійської мафії в дарк романсі. Де є конфлікт і зміни – там є дія, а де є дія – є події. Що складаються в історію.
Але як прописати сюжет так, щоб і від розбитої вази, і від викрадення у читача завмирало серце?
Дієслова
Як би не казали літератори та критики, що нагромадження дієслів – це погано, а дієслівні рими у віршах – це взагалі позорисько несусвітнє, але ніхто з них не зможе посперечатися із тим, що коли ми говоримо про прозу або ліро-епічні жанри, то у 70% випадків саме дієслова впливають на те, яку картинку подій читач бачитиме перед собою. І чим більше ви їх знаєте – тим краще. Бо тим точніше ви зможете описати свою сцену.
Подумайте, які різні образи у вашій голові викликають слова «проноситися» та «пробігати»? Вони подібні. Але що їх відрізняє? Спробуйте проаналізувати такі слова, коли наступного разу читатимете якусь книгу. У яких моментах автор їх використовує?
Зважайте на те, що при переході з російської на українську у багатьох читачів виникає проблема сприйняття слів – у зв’язку із не таким великим словниковим запасом, людина на інтуїтивному рівні ще не так досконало відрізняє підзначення українською, як могла робити це російською. Так само, якщо ви переходите на українську у письмі, певний час ваша кількість синонімічних рядів буде меншою у порівняні. Це, звичайно, дуже дискомфортно. Але це легко виправляється, як не дивно, практикою – що читання, що слухання.
Тобто, наводячи приклад, слова «ходити» і «чеберяти» мають однакове первинне значення – рух ногами по землі. Але вторинне значення слова «ходити» – це просто процес ходьби, а «чеберяти» – це ходити швидко і надірвано, ніби перебираючи ногами, як веслами (а в деяких випадках це також означає бовтати ногами та руками).
Чим краще і точніше слово ви підберете для опису дії або події, тим природніше йтиме історія.
Зв’язок з реальністю
Для того, щоб екшн відчувався справжнім, читачеві має бути не байдуже на героя. А як може бути не байдуже на безсмертного, надсильного, надрозумного, над-над-над...?
Звичайно, і такого героя можна представити круто, але для цього десь повинні бути міцні противажелі: такий ж над-над-над-лиходій або, наприклад, духовна слабкість: почуття до когось смертного, ностальгія за минулим, сум або навіть нудьга – уявіть, як нудотно жити тисячі років на Землі, та ще й щоб ніхто не міг тебе здолати! Можна скиснути!
Або, наприклад, вам можуть допомогти секрети: що, як цей дар супер сили та супер розуму зовсім не дар, а прокляття? І герой хоче його зняти?
Дайте вашим персонажам бути справжніми. Якщо вони у смертельній небезпеці – не наділяйте їх супер силою в секунду, аби лиш врятувати. Дозвольте і героям, і читачам відчути різні емоції: страх, хвилювання, вболівання.
Так, інколи є ситуації, з яких без дива вийти неможливо. Тоді на ваш розсуд: а чи вийде з цієї ситуації персонаж взагалі? Чи може краще дати його сюжетній лінії обірватися?
Врешті, дослідіть сцену, в якій опинилися герої – якщо це падіння зі скелі, подивіться відео альпіністів та скелелазів на Ютубі, почитайте декілька книжок. Це не лише покращить сприйняття сцени, а і розширить ваші знання, і якщо ви писатимете подібну сцену наступного разу, вам не доведеться наново її вивчати.
Якщо ви пишете, наприклад, про вибух у космосі, не спирайтеся на жанр сай-фаю, як би сильно не хотілося. Ні на серіали, ні на фільми, ні на книги. Так, навіть на Кідрука не спирайтеся. Шукайте відповіді на свої запитання у наукових працях або хоча би в научпопі по цій темі – бо може вийти так, що ви опишете великий гучний вибух із попелом та димом, а насправді ні диму, ні навіть звуку у космічному вакуумі утворитися не може, бо там немає кисню. Буде лише яскравий спалах.
Уява – друг читача, швидкість – друг автора
Не думайте, що ваші читачі дурні – не потрібно їм розжовувати кожен рух, що робить персонаж. Наголошуйте на цьому лише тоді, коли це справді важливо.
Наприклад: ваші персонажі ідуть один за одним, і той, що попереду, звернувся до того, що крокував позаду – але звернувся, не обертаючись. Тобто, все ще дивлячись на щось попереду себе. У такому випадку, звичайно, є резон на цьому наголосити – читачеві буде цікаво, чому так? Що він там побачив? Чи це просто особливість поведінки героя? І часто він так робить?
І за рахунок випущених деталей, не таких точних та скрупульозних описів розвивається швидкість тексту. Ваш стиль письма впливає на те, як швидко читач гортатиме сторінки. Експериментуйте: з розмірами речень, довжиною абзаців, кількістю діалогів та описів. Короткі та стислі речення створюють ефект швидкого перебігу подій (або нагнітання атмосфери у деяких випадках), довгі – сповільнюють читача і дають йому можливість відпочити, передихнути.
Щоб вирішити, які речення пасують краще цій сцені, спробуйте прочитати їх вголос.
Також читача може сповільнити коментування героєм подій – це особливо добре спрацьовує в історіях від першої особи:
Особисто я ніколи не кривдив вівчарів. Колись давно перестрів одного з них: той, сидячи верхи на коні, читав латинську граматику – так я до нього навіть і пальцем не торкнувся! Ніколи вони мене не дратували так, як здебільшого дратують ковбоїв. Ну нащо завдавати собі клопоту бити й калічити нікчем, що їдять за столом, носять черевички і заводять балачки про високі матерії? (О. Генрі “Пімієнтські оладки”).
Починайте пізніше, завершуйте заздалегідь
Крістофер Едж у книзі «Як писати і не лажати?» пише: «Кожна сцена має починатися якомога ближче до її центральної дії. Якщо ви пишете сцену, у якій герой прибуває до будинку з привидами, не гайте часу на описування того, як він паркує машину!».
Хочемо сказати, що це правило доречніше саме до тих сцен, які не несуть в собі мети оповісти про минуле героя або його моральних стан. Але щоб підтримувати ритм повісті – це дуже дієвий лайфхак.
Якщо центральна дія вже завершилася і більше немає ніяких важливих деталей, які ви хотіли би описати – завершуйте епізод.
Не забувайте про те, що будь-яка книга має в собі як сповільнення, так і прискорення. Не намагайтеся нестися галопом по Європах, аби читач не знудився – він може знудитися навіть від насиченості і швидкості подій. Це, звичайно, добре – думати про вподобання інших, але пишіть так, щоб фінальний продукт подобався і вам теж.
А головне – пишіть із задоволенням!
Авторка: Софія Гудовсек
