Ранок безсонний проходить,
Оживляй свій розум - іди,
Куди сонячні зайчики заведуть,
Там найдеш ти золото, із роману третьосортного писаки.
Але чи стоїть на місті?
Це питання залишається незмінним
Весна - середина твоїх кольорових поглядів,
При погляді та слідкуванні за дзеркальними бджілками,
Що на користь приходять, але на відстані - агресивні, як матір-одинака при поливі
Біля дому о десятій годині,
Після роздумів дощу, над губами мовчазними скрізь день
Моментами все добре, але дещо не так. Гадати, що тобі не довподоби, починаєш шукати в собі. Розібрати те, скласти те, але картина неповна. Ці рядки про це: пошук, розуміння, прийняття чогось, що може не сподобатися, але буде вірним у душі.
Інколи так буває, що навіть рідні люди повинні кудись піти. Це може бути другий план, а може й остаточний відхід. Так, бувають спроби повернути все назад у наш маленький куточок, але не виходить. Що тоді? Ці рядки про це: які труднощі, випробування треба пройти до єднання.
У вірші йдеться про глибокі почуття та спогади, які викликають листи з чужими звістками. Головний герой відчуває ностальгію за рідним містом, яке є для нього особливим і неземним.
Дивне питання у наш час. Однак, практика показує, що 6/10 опитаних чоловіків вважють це явище неприпустимим. Частина засуджує, а інші вважають, що плакати можна тільк від болю. Чи правильно це? Звичайно, що ні.
Дивне питання у наш час. Однак, практика показує, що 6/10 опитаних чоловіків вважють це явище неприпустимим. Частина засуджує, а інші вважають, що плакати можна тільк від болю. Чи правильно це? Звичайно, що ні.
