Сабріє Ереджепова - «соловʼїний голос Криму», легендарна постать кримськотатарського народу. Володарка унікального голосу. Співачка, що пройшла усі випробування разом із власним народом, розділивши його сум, гнів і біль.
Сабріє Ереджепова народилася 12 липня 1912 року в сімʼї вчителя Керіма Джемілєва. Її рідне місто, Бахчисарай, був колискою кримськотатарської культури та пісні. У ті роки, у місті існувало багато музичних колективів і визначних композиторів. Проте головну любов до кримськотатарської пісні їй прищепила мати Саїде-ханум, яка знала величезну кількість народних пісень. А головне, володіла манерою їх виконання. Також саме від матері Сабріє успадкувала унікальний голос – контральто. (Найглибший голос серед жінок у класичній музиці)
Дівчинка зростала в любові до власної культури та сімейній злагоді. Але вже в 12 років Сабріє довелося пережити важке життєве випробування – втратити матір. У своїй автобіографічній книжці «Menim Enişli-Yokuşlı Yollarım» (укр. «Мої тернисті шляхи») співачка згадає, як тяжкохвора мама покличе її до себе та попросить заспівати пісню «Ötme bülbül» (укр. «Не співай, соловейко»). Під час виконання пісні мати Сабріє помре. Цей епізод життя назавжди закарбується у памʼяті співачки.
У 1928 році у віці 16 років юна дівчина вперше вийшла на сцену в складі хору. Відбулося це на честь святкування дня народження відомої татарської акторки Сари Байкіної.
Батько Сабріє, Керім Джемілєв, вважав, що дівчина має здобути гарну освіту та піти його шляхом, тобто стати вчителькою. Так він докладав багато зусиль, щоб дівчина продовжувала вчитися. Після завершення початкової школи Сабріє продовжила навчання у 9 річній школі м.Сімферополь. У цій школі викладав відомий поет, лінгвіст, сходознавець, журналіст - Осман Акчокракли. Він є одним із діячів кримськотатарського культурного відродження. Саме Осман Акчокракли помітив надзвичайний талант юної Сабріє Ереджепової, тому намагався його розвивати, даючи дівчині додаткову літературу для вивчення. Вона з вдячністю згадувала свого вчителя, якого було розстріляно у Сімферополі 17 квітня 1938 року внаслідок радянського терору проти кримськотатарської інтелігенції.
Варто зазначити, що багато людей, які допомогли співачці у її життєвому шляху, були репресовані або вбиті окупаційною владою СРСР. Про всіх них вона згадує протягом свого життя та у своїх щоденниках, віддаючи їм шану.
Після завершення навчання, Сабріє починає вчителювати в селі Тав-Бодрак Бахчисарайського району. У той самий час вона продовжила розвивати свої творчі здібності, навчаючись у видатної знавчині кримськотатарської музики – Варвари Карпівни Ханбекової. Остання порадила постать Сабріє у Кримський радіокомітет. Таким чином лише після двох років роботи в освітній сфері вона переходить працювати на Радіо. Це сталося у 1932 році. Незабаром її голос буде розпізнавати весь Крим.
Особисте життя дівчини визначив також її батько, одруживши її не на ґрунті її власного бажання, а задля забезпечення її подальшої матеріальної стабільності. Так шлюб був не по коханню, але сталим. Проте надалі Сабріє обере музику, коли чоловік поставить їй ультиматум.
За переказами, коли її голос почув російський письменник Максим Горький, то сказав: «Цю дівчину обовʼязково треба відправити на навчання до Італії!». На що Ереджепова згодом відповіла: «Чи можуть мене італійці навчити краще наших кримськотатарських пісень, аніж це зробила б моя мати?». Співачка залишалася вірною традиційному виконанню кримськотатарських пісень. Також саме завдяки їй можна говорити про збереження цього культурного явища.
У 1935 році світ побачить фільм «Запорожець за Дунаєм» від кіностудії Ялти. Там Сабріє виконає дві пісні - «Pencereden Kar Geliyor» («З вікна сиплеться сніг») і «Mecbur Oldum» («Я мусила»). Фільм приніс молодій співачці ще більшу славу.
Під час своєї роботи на радіо їй пощастило співпрацювати з талановитими кримськотатарськими композиторами, наприклад братами Рефатовими (одного чекала страта, іншого - роки таборів). Сімʼя Рефатових активно підтримувала співачку. Загалом на радіостанції працювало близько 150 осіб. Вона зібрала найкращих кримськотатарських музикантів того часу.
У 1936 році відбувся перший всесоюзний Радіо фестиваль у Москві. Кримських татар представила Сабріє Ереджепова, виконавши пісні «İki Puğu» (укр. «Два Пугача») і «Ногайські байти».
У 1939 Сабріє виступила на Всесоюзницькому радіо разом із відомим скрипалем Криму – Аппазом. Тоді вперше були представлені кримськотатарські пісні на міжсоюзному рівні, що стало великим проявом кримськотатарської культури.
Того самого ж року, вона брала участь у першому Всесоюзному конкурсі серед співачок. Їй випала можливість представляти Крим у категорії «Вокал» із піснею і «Mecbur Oldum». Виступ кримської зірки справив надзвичайне враження на публіку, її викликали на біс декілька разів. З Москви співачка поїхала з дипломом-грамотою «Талановита молода співачка».
Наступного 1940 року Сабріє Ереджепову нагородили званням Заслуженої артистки Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. У цьому ж році вона починає свою роботу в кримськотатарському театрі в Акмесхіті.
З початком Другої Світової війни та загрози для Криму театральна трупа здобуває прихисток у Румунії. Після визволення Криму відбувається один із найстрашніших злочинів радянської влади XX століття - депортація кримських татар 18 травня 1944 року.
Рішення про повернення в Радянський союз стало неочевидним серед трупи. Дехто вирішив не повертатися, інші рушили до своїх родин вже на території Узбекистану та Таджикистану. Так вчинила і сама легендарна Сабріє Ереджепова, вирішивши долучитися до сімʼї наприкінці 1940-х років.
За перебування на території ворожої країни до Радянського Союзу під час війни, Сабріє присудили від 7 до 25 років таборів за різними свідченнями. У одній із вʼязниць Ура‑Тюбі, вона нарешті випадково зустріла там свого сина Марлена, який теж відбував покарання через сфабриковану справу. Навіть в таборах кримський соловейко продовжував співати. Коли службовці намагалися змусити Сабріє замовкнути, полонені запротестували, заявивши: «Якщо Сабріє не співатиме, то ми будемо влаштовувати бунт».
Після смерті Сталіна у 1956 році, справу закриють, а співачці буде забезпечена довгоочікувана воля. Хоча офіційно її реабілітують лише в 1967 році. Це був рік скасування кримським татарам статусу «спеціальних переселенців». Заборона на переселення в Крим залишалася.
Під час депортації кримські татари все одно залишалися згуртованою громадою. Таким чином вже в 1957 році в Ташкенті створюється кримськотатарський ансамбль «Хайтарма». Сабріє Ереджепова стає першою солісткою. Метою ансамблю стало збереження кримськотатарської культури. Учасники самостійно виготовляли костюми, афіші з іменем і датами виступу. Репетиції проводилися у звичайному домі. «Хайтарма» виступав переважно в місцях концентраційного проживання кримських татар, також зʼявлявся на радіо та телебаченні Узбецької Соціалістичної Республіки.
У 1966 році легендарна співачка здобуває звання Заслуженої артистки Узбецької РСР.
Померла Сабріє Ереджепова 18 вересня 1977 року в Ташкенті, так і не дочекавшись повернення на Батьківщину. Їй було 65 років на момент смерті. Роки виснажливих таборів негативно вплинули на її здоровʼя. Протягом останніх 10 років свого життя співачка майже не виступала.
Спадщину «соловʼїного голосу Криму» важко переоцінити, адже її записи стали чи не єдиними збереженими зразками народних кримськотатарських пісень. Співачка робила все задля збереження культурної спадщини та памʼяті власного народу. Для багатьох кримськотатарських сімей вона залишається улюбленою співачкою родини. Її згадує кримськотатарська громада як в Україні, так і в тимчасово окупованому Криму. Так , наприклад в першому професійному студійному кримськотатарському альбомі «Qırım» Джамали представлені деякі народні пісні з репертуару Ереджепової, а також справжня версія пісні «KENE ALDI ĞAM BENİ» (укр. «ТУГА ЗНОВ ЗДОЛАЛА МЕНЕ») (Сабріє змусили переробити твір, щоб він здавався лише піснею про нещасливе кохання)
