Більше перекладів по Warhammer і не тільки - https://t.me/WargamesTranslations
“-Як і будь-який новопризначений молодий комісар, я прийняв свою першу посаду з запалом і краплею трепету. Врешті решт, я був живим втіленням волі Імператора, та я не міг позбутись думок про те, чи залишусь я, під час тяжких випробувань, гідним покладеної на мене довіри. Коли ж невдовзі я зустрівся з цими випробуваннями віч-на-віч на полі бою, у крові і славі я все ж знайшов відповідь, і моє життя змінилось назавжди.”
Кайафас Каїн, “На службі у Імператора.
Життя комісара”, 104. М42
Якщо і є хоч якась правда в тій благочестивій маячні, яка спрямована на підтримку мого авторитету і називається моєю автобіографією, так це останні чотири слова цього абзацу. Коли я згадую останні сто років боягузтва, жаху, що вивертає нутрощі та дивовижної удачі, завдяки якій я отримав титул Герой Імперіуму, я впевнено можу сказати, що та брудна маленька сутичка на Імператором забутому світі-копальні зробила мене тим, ким я є.
Коли ми прибули на Дезолатію IV я вже вісім тижнів був комісаром, сім з яких я провів подородуючи у Вирі*, а після прибуття я одразу ж зрозумів, що мої нові підлеглі не дуже мені раді. На краю посадкового майданчика мене чекала самотня Саламандра*, на запиленому боці якої були помітне маркування 12го Вальгалльского полку Польової Артилерії. Але ніде не було видно офіцерів вищого рангу, які мають зустрічати нового комісара згідно з протоколом. Я побачив лише одного нудьгуючого рядового, який ховався в тіні свого транспорту, роздягнений до того мінімуму, що з натяжкою ще можна назвати формою. Коли я наблизився, він відвів свій погляд від інфоскрижалі з “витворами мистецтва” і попрямував приблизно в моєму напрямку, піднімаючі невеликі жовті хмарки пилу чобітьми.
- Взяти ваш багаж, сер? - запитав гвардієць, навіть не намагаючись віддати честь.
- Не варто, - поспішно відповів я. - Мені не важко.
Його тілесний запах передував його наближенню, неначе якась персональна аура. Інструктаж, котрий я проглянув на кораблі, перед тим як дізнатись, що екіпаж транспортника наївно думає, що азартні ігри залежать від удачі, проінформував мене, що Вальхалльці родом з крижаного світу, тож не дивно, що пекельна спека Дезолатії змушує його пітніти, але я не очікував, що зустріну ходячу біозброю.
Я переборов блювотний рефлекс і вдягнув свою доброзичливу маску, що так часто витягувала мене з неприємностей під час мого навчання в Схолі(і не менш часто затягувала мене в них).
- Комісар Каїн -я представився. - А ви...?
- Артилерист Юрген. Полковник просить прийняти його вибачення, але він зайнятий.
- Безумовно, погодився я.
Тим часом йшло розвантаження транспортного корабля, на якому я прибув. Неідентифіковані контейнери та шахтарська техніка, більша за мене, пропливали повз нас на вантажних платформах. Шахти власне і були причиною нашого перебування тут: ми мали гарантувати, що незважаючи на присутність чималої кількості орків, світи-кузні Імперіуму будуть безперебійно отримувати те, що видобувається на цій планеті. Я гадаю, інформація про те, що конкретно знаходиться в шахтах цього світу, була десь в інфоскрижалі.
Шахти височіли над нами, немов лишайник, чіпляючись за скелі, які жителі поступово зрівнювали з землею. Для такого вихідця з планети-вулика як я, ця місцевість здавалась затісною, хоча й дещо приємно ностальгічною. Населення цієї колонії було всього лише якісь сотні тисяч, включно зі старими та дітьми. За Імперськими стандартами це було справжнісіньке село.
Я йшов за Юргеном до Саламандри, проштовхуючись крізь натовп робітників, хоча завдяки його тілесному запаху це було досить легко.
Закинувши свою сумку на борт транспорту я подумав, а чи не був приїзд сюди помилкою.
Подорож була нудною, ніщо не переривало монотонність пустельної дороги, поки ми залишали гірські масиви за горизонтом позаду. Єдине, що хоч трохи прикрашало цей непоказний пейзаж - згорілий корпус вантажівки орків.
- Тобі, либонь, хотілось би поскоріше забратись звідси - відзначив я, насолоджуючись вітром, що розвивав моє волосся та тим фактом, що я знаходився за стрілецьким щитком, котрий захищав мене від запаху Юргена. Він знизав плечима.
- Усе в волі Імператора. Він пізніше часто це говорив і я почав підозрювати, що його невисокий інтелект сприймає всі Імперські доктрини абсолютно буквально, що безумовно змусило б моїх старих учителів зі схоли танцювати від радості. Звичайно, якби вони колись дозволили собі щось аж настільки недостойне.
Поступово крізь серпанок спеки почали вимальовуватись контури артилерії. Вона була розташована на підвітряній частині невисокого кам’яного схилу, який підіймався з піску, як острів з води. Вальхалльці без особливих труднощів пристосували своє інстинктивне сприйняття сніжних бурь до піщаних, що панують тут. Додаткові кам’яні насипи та мішки з піском продовжували периметр оборони, створюючи півколо.
Першою річчю, яку я ясно розгледів вдалині, були гармати класу Землетрус*; навіть здалеку вони височіли над куполами палаток, що були розкидані по комплексу, як замасковані гриби. Поступово ми під’їзджали ближче і я побачив також батареї Гідр*, що були дбайливо розставлені по периметру, щоб збільшити захист від повітряної атаки.
Як не дивно, я був приємний вражений; очевидно полковник Мострю знав свою справу і відсутність видимого ворога не була для нього причиною почуватись у безпеці. Мені захотілось поскоріше зустрітись з ним.
- То це ВИ новий комісар? - він підняв на мене свій погляд, дивлячись, наче я був чимось, що він знайшов на підошві своїх чобіт. Я кивнув, виражаючи вічливу нейтральність. Я зустрічався раніше з такими, як він, і мій звичайний шарм на нього не подіє. Офіцери Імперської Гвардії, зачасту не без причини, не довіряли комісарам, котрих призначали до них. В найкращому випадку можна сподіватись налаштувати терпимі робочі умови і намагатись не плутатись одне в одного під ногами. Мене це влаштовувало; ще тоді я вже розумів, що комісари, які занадто старанно виконували свою місію, швидко і героїчно помирали за Імперіум. Навіть якщо ворог знаходився підозріло далеко в момент їх смерті.
- Кайафас Каїн, - я формально представився, кивнувши головою, і намагався не тремтіти. Повітря у приміщення було морозним, незважаючи на спеку зовні і я був невимовно радий, що в мою форму входила шинель. Я мав би передбачити, що вальхалльці доберуться й до кондиціонерів і налаштують їх так, що коли ви говорите, з уст підіймалась пара. Поки я намагався не тремтіти, Мострю сидів у сорочці.
- Я знаю, хто ви, комісаре, - його голос був сухим. - А що я хотів би знати, то це, навіщо ви тут?”
- Я йду, куди мені скажуть, полковнику. - Що, якоюсь мірою, було правдою. Я не став згадувати, що доклав значних зусиль, щоб знайти служаку Адміністратума зі слабкістю до карт та, це був подарунок самого Імператора, нездатністю розпізнати краплену колоду. Тож після декількох переможних для мене вечорів, він дозволив мені обрати будь-який підрозділ Гвардії, до якого я хотів би приєднатись.
- До нас ніколи не призначали комісара.
Я спробував надати своєму обличчю вираз ошелешеного здивування.
- Мабуть це тому, що він вам і не потрібен. Звіти щодо вашого підрозділу бездоганні. Хоча я думаю... - Я зробив паузу якраз достатню, щоб викликати в нього інтерес.
- Думаєте що?
Я вдав погано приховане збентеження.
- Чи можу я бути відвертим, полковнику? - він кивнув. - Я не був найкращим студентом в схолі. По правді, я занадто багато часу проводив на полі для скрам-болу і занадто мало в бібліотеці, - він знову кивнув.
Я подумав, що краще не згадувати про інші мої розваги під час навчання.
- Моя фінальна оцінка не була бездоганною. Тож я думаю, що це призначення мало на меті...полегшити мою роботу.
Звичайно, це спрацювало. Мострю лестив натяк на те, що під його керівництвом цей підрозділ отримав позитивний відгук від Комісаріату. Тож тепер він хоч і не був радий мене бачити, але вже не випромінював неприкриту підозрілість та неприязнь. Мої ж слова були майже правдою; однією з причин, чому я вибрав 12ий Вальхалльский артилерійський, було те, що тут майже не було для мене роботи. Головною ж причиною було те, що артилерійські підрозділи завжди знаходяться в тилу. Далеко в тилу.
Ніяких тобі вилазок у джунглі чи перебіжок по міським кварталам, в очікуванні пострілу в спину. Ніякої оборони барикад від лютих навал орків, лише чисте задоволення від подрібення ворогів на далекій відстані та чашка рекафу в перерві між залпами. Мені таке підходить.
- Ми зробимо все, щоб вас не турбувати. - Мострю тоненько пісміхнувся. Легкий вираз самовдоволення осяяв його обличчя. Я теж посміхнувся. Якщо люди вважають себе ліпшим за тебе, то ними можна дуже легко маніпулювати.
- Артилерист Ельсен. Без форми на посту.
Торен Дівас, помічник Мострю, суворо глянув на рядового, котрий почервонів і нервово зиркав на мене. З часу мого прибуття єдиний, кого я міг би назвати кимось схожим на друга, був Дівас. Цей люб'язний чоловік був дуже радий передати роботу з підтримання дисципліни серед військовим справжньому комісарові, коли такий нарешті з’явився.
- А хто її носить в таку спеку? - я показово прочитав рапорт і підняв очі.
-Тим не менш, незважаючи на очевидні пом'якшувальні обставини, ми повинні дотримуватись деяких правил. П'ятиденне чергування на кухні. І одягніть штани.
Ельсен віддав честь, з явним полегшенням від того, що зміг уникнути стандартного бичування за своє порушення, і вирушим під конвоєм, показуючи нам свої нашвидкоруч залатані труси.
- Маю визнати, Кай, ти не такий, якими я уявляв собі людей твоєї справи. Ельсен був останнім порушником на сьогодні і Дівас почав сортувати документи. - Коли нам сказали, що до нас призначають комісара...
- Всі запанікували, почали палити гральні карти, розібрали самогонні апарати, а сховища вперше на пам’яті підрозділу були заповненні припасами, - я засміявся, використовуючи образ привітливої персони, щоб розслабити Діваса. - Але не всі серед нас одержимі Імператором зануди.
Наша куполовидна будівля затряслась, коли Розхитувачі Землі вкотре за вечір нагадали про своє існування. Через місяць перебування тут я майже цього не помітив.
- Звичайно, ти краще знаєш свою роботу, ніж я, - Дівас повагався. -Але тобі не здається, що іноді ти занадто...
Занадто поблажливий? - язнизав плечима. - Можливо. Але всім важко впоратися зі спекою. Вони заслуговують на невеликі послаблення. Це корисно для моралі.
Звичайно ж, правда була також в тому, що комісари, які ведуть за собою людей, які їх люблять і поважають, така ж рідкість, як і балерини серед орків. Звичайно, таке можна побачити у голо-фільмі, але в реальності краще буде, щоб ті, хто буде прикривати тобі спину в бою, мали лише гарні спогади про твоє до них ставлення.
Дівас і я вийшли надвір і як завжди на мить в мене перехопило подих від спеки. Ми вже були напівдорозі до офіцерської їдальні, перш ніж свербляче відчуття тривоги в глибині моєї свідомості перетворилося на раптове усвідомлення: гармати перестали стріляти.
- Я думав, ми будемо вести обстріл до кінця дня, - сказав я.
- Так і мало бути. -Дівас обернувся і поглянув на Землетруси. Роздягнені до пояса та вкриті потом стрілецькі команди, оглядали техніку, очевидно раді перепочинку. - Щось...
- Сер! Комісаре! - еепотрібно було дивитись, щоб упізнати посланця. Унікальний запах тіла Юргена попередив нас про його наближення, як свист ракети, що передує вибуху. Він біг до нас з боку офіцерського комплексу. - Полковник хоче негайно Вас бачити!
- Щось не так? - запитав я.
- Та ні, сер, - в нього майже вийшло віддати честь, та й то більше в бік Діваса, ніж в мій. Широка посмішка розрізала його обличчя. - Ми забираємось звідси.
- Так, це правда, - мострю виглядав таким же радим цим новинам, як і всі інші. Він вказав на голографічний дисплей. -6-а бронетанкова дивізія подавила останній осередок спротиву сьогодні вранці. Вони мали б завершити повну зачистку планети до вечора.
Я зацікавлено вивчав дисплей, вперше споглядаючи розосередження наших сил. Основна їх частина у цій півкулі була далеко сході, залишивши невелику, ізольовану пляму між ними та шахтами. І це були ми.
Орки полягли швидше, ніж я очікував, і я почав розуміти чому валхалльці відомі як першокласні ударні військові. Навіть настільки некомфортні погодні умови та впертий ворог не завадив їм здобути перемогу над орками за лічені тижні.
- Що тепер? - я запитав, одразу про це пожалкувавши. Мострю подивився на мене своїми блідими очима, точно так, як мої старі вчителі в схолі, коли знали, що це саме я накапостив, але не могли цього довести. Що бувало дуже часно, але я відволікаюсь.
- Спочатку треба зайнятись доставкою наших Землетрусів на транспортні кораблі, - промовив він до Діваса.
- Я цим займусь, - Дівас поспішно вийшов.
- Після цього, - продовжував полковник, міняючи зображення на дисплеї, - ми приєднаємось до оператовної групи Кеффійських сил.
Флот з близько тисячі зоряних кораблів розтягнувся на шляху до системи Дезолатія. Я був вражений. Новини про повстання на віддаленому агро-світі лише почали доходити до Комісаріату, коли мене відправили сюди. Останні три місяці флот, очевидно, мав чим зайнятись.
- Виглядає якось забагато, як для купки повстанців, - зауважив один з офіцерів.
- Давайте надіятись, що так і є, - сказав я, перехоплюючи ініціативу в розмові. Мострю знову подивився на мене, цього разу здивовано. Він, вочевидь, думав, я не наважусь знову встяргати в розмову, адже він вже раз поставив мене на місце, коли я його перервав.
- Ви знаєте щось, чого не знаємо ми, комісаре? - він досі промовляв моє звання, наче це був назва якоїсь хвороби, але тепер він хоч прикидався, що визнає мене на цій посаді. Це був лише початок.
- Нічого конкретного, - сказав я. - Та я бачу деякі ознаки...
- Це точно не розмір флоту? - сарказм Мострю викликав здавлений сміх у деяких офіцерів, коли він відвернувся, впевнений, що розкрив мій блеф.
- Це дійсно була лише чутка, - почав я, давши йому можливість насолодитись своїм примарним тріумфом ще мить, - але якщо вірити моєму другу в штаті Майстра Війни...
Раптова тиша була воістину приємною. Цей мій друг була дрібним клерком зі слабкістю до красивих чоловіків в уніформі. Я повів далі, роблячи вигляд, що не побачив, як всі затамували подих.
- Кеффія може бути заражена генокрадами,- закінчив я.
Тиша затягувалась, вони переварювали почуте. Кожен розумів, що це означає. Довгу, криваву кампанію з зачисткою планету метр за метром. А можливо і вірусне бомбардування з орбіти, для цілковитого знищення світу, екосистема якого більше не приносила користь Імперіуму.
Інакше кажучи, роки відсижування в тилу при помірному кліматі й закидання ворога бомбаби, з нульовим шансом отримати якусь відповідь.
Не міг цього дочекатись.
- Якщо це так, у нас немає часу, - сказав Мострю, приголомшлений більше, ніж коли-небудь я його бачив. Він почав роздавати накази своїм підлеглим.
- Згоден,- відповів я. - Через скільки прибуде флот?
- День, може два, - полковник знизав плечинам. - Минулої ночі наш штабний астропат втратив з ними зв’язок.
- З цілим флотом? - я відчув тривожне поколювання в долонях. З того часу це відчуття переслідувало мене і воно не віщувало нічого хорошо. Звісно, немає причин, чому офіцер Імперської гвардії вважав би відсутність контакту підозрілою. Для них Вир був місцем, про яке просто краще не думати.
Комісари ж знають про Хаос набагато більше, ніж нам хотілось би. Існує дуже мало речей, які можуть відкидати настільки велику тінь у Вирі, щоб заглушити зв’язок з цілим бойовим флотом і з жодною з цих речей я не хотів би знаходитись на відстані менше ніж дюжина субсекторів.
- Полковнику, я наполегливо рекомендую Вам відмінити ті накази, що Ви щойно роздали. Він глянув на мене як на божевільного.
- У нас немає часу на жарти, комісаре.
- Хотілось би мені, щоб це був жарт, - відповів я. Напевно, моя тривога проявилась на моєму обличчі, тому що він насправді почав мене слухати. -
- Переведіть всі батареї в повну бойову готовність. Особливо Гідри*. Подзвоніть у штаб полку і скажіть, щоб вони зробили те саме. Відповідь “Ні” не приймається. І переконайтесь, що всі бойові повітряні ауспекси активовані.
- Щось ще? - запитав він, все ще невпевнений, чи сприймати мої слова серйозно.
- Так. Моліться Імператору, щоб я помилявся.
На жаль, я не помилявся. Я був у командному пункті і розмовляв з капітаном шахтарської баржі, що вийшла на орбіту цим ранком, і тут справдились мої найгірші побоювання. Він був манірним чоловіком, трохи товстіючим і йому явно було некомфортно вести розмову з офіцером Імперіуму, навіть таким другорядним, як я.
- Ми одні на орбіті, комісаре, - сказав він, явно нерозуміючи, чому я запитав. Я пролистав розклад прибуття кораблів, котрий я взяв у не менш здивованого управляючого шахтами.
- Але ви мали прилетіти на тиждень пізніше,- сказав я. Капітан знизав плечима.
- Нам пощастило. Потоки Виру були сильнішими, ніж зазвичай.
- Або щось дуже велике розворушило їх, - припустив я, але одразу ж прикусив язика. Капітан не був дурнем.
- Комісаре? - запитав він, мабуть уже обдумуючи всі ті можливі варіанти, які перед цим вспливали в моїй голові і гадаючи, чи ще є час для втечі.
- Це великий флот наших сил, що прибуде, щоб забрати нас, - втішив його я напівправдою.
- Зрозуміло. - очевидно він зовсім мені не вірив, розумний чолов’яга. Він збирався сказати щось ще, але його перебив штурман.
- Ми засікли портали Виру. Їх десятки.
- Наш флот? - з надією запитав Дівас з-за мого плеча. Мострю захитав головою.
- Показники ауспекса дивні. Схоже, що це й не флот зовсім.
- Біокораблі, без металу в корпусі, - відповів я.
- Тираніди? - обличчя Мострю посіріло. Моє, мабуть, теж, хоча я й не одразу це зрозумів.
Не треба бути Інквізитором Криптманном, щоб здогадатись, що віщують гіганстька тінь у Вирі та генокради, що лютують в декількох ближніх системах. Я продовжив розмову з капітаном шахтарського човна, поки він не встиг обірвати зв’язок.
- Капітане, - швидко сказав я, - ваша баржа реквізована Комісаріатом. Ви не покинете орбіту без наказу. Це зрозуміло?
Він похмуро кивнув і повернувся, роздаючи накази команді.
- Навіщо вам потрібен цей шахтарський човен? - Мострю з підозрою поглянув на мене. - Плануєте покинути нас, комісаре?
Саме це і було в мене на думці, але я легенько посміхнувся, вдаючи, що сприйняв його зауваження, як гумор шибенника.
-Не спокушайте мене, - відповів я. - Але боюсь, ми тут застрягли.
Я увімкнув тактичний дисплей. Зовні Гідри відіграли стакатто, зустрічаючи авангард спор, що пробивали атмосферу. Червоні цятки почали розквітати на гололіті, показуючи перші зони зіткнень. На щастя для мене, як я і очікував, тираніди спершу звернули увагу на найбільше скупчення біомаси, тобто на схід, де були наші основні сили. Це дало мені трохи часу.
- Звідки вони взялись? - запитав Дівас. В його голосі почали пробиватись панічні нотки. Я швидко прикинувся холоднокровним командиром, тренування в схолі давались взнаки.
- Один з флотів, що відкололись при битві за Макраг. Очевидно, доволі малий. Легка здобич.
Після героїчної перемоги над флотом-вуликом Бегемот, субсектор просто кишів уламками тієї орди. Розпорошені залишки тієї сили, котрою вони колись були, та все ще достатньо потужні, щоб знищити слабо захищену планету. Як ця.
Я поплескав його по плечу, сяючи впевненістю, яку не відчував, і ознайомився з показаннями навігаційних ауспексів.
Менше сотні кораблів. Кожен з них, тим не менш, мабуть ніс на собі достатньо біоконструктів, щоб з’їсти кожного на цій планеті, але я не міг зараз думати про це. Мострю вивчав дисплей, задумливо киваючи.
- То ось для чого вам потрібна була та баржа. Щоб бачити, що відбувається на орбіті. Розумно.
І справді, більшість полкових сенсорів була направлена вниз, на поверхню планети.
- Частково.
Я дивився на червоні мітки на поверхні дисплею. Наша протиповітряна оборона чудово працювала, але неможливо було зупинити всі спори, тож зараз червоний колір на екрані почав складатись в пів коло, що нагадало мені про симптоми віспи Ульрена.
- Вона також знадобиться для евакуації.
- Евакуації кого?” підозрілість повернулась в голос Мострю.
Я вказав на шахтарську колонію.
- Я певен, що Ви не забули про чверть мільйона цивільних, що живуть прямо поруч з летовищем. Тіраніди поки їх не помітили, славте Імператора за підземні житла, - Дівас різко підвів голову при згадці Святого Імені, з великими зусиллями переборюючи паніку. - Але коли вони помітять, вони подумають, що це банкетний стіл спеціально для них.
- Чи вистачить одного човна? - запитав Дівас.
- Має вистачити, - відповів я. - Звичайно, буде незручно і тісно, але краще так, ніж стати закускою хормаґонта. Чи можемо ми почати евакуацію?
- Негайно, - тепер, коли в Діваса з’явились справи, його впевненість повернулась. Я знову поплескав його по спині, коли він розвернувся, щоб піти.
- Дякую, Торен. Я знаю, що можу покластись на тебе.
Це спрацювало. Бідолага тепер радше був вийти проти Карніфекса з ніжкою від стільця, ніж підвести мене. Тепер залишився лише Мострю.
- Нам треба виграти час, - сказав я, коли молодший офіцер покинув нас. Полковник поглянув на мене, здивований різкою зміною в моєму настрої. Але я знав цього чоловіка, неприкрита правда краще спрацює з ним.
- Ситуація гірша, ніж Ви намагались показати, чи не так? - запитав він. Я кивнув.
- Я не хотів це обговорювати в присутності Діваса. З нього поки що досить. Але так.
Я повернувся до тактичного дисплею.
- Навіть якщо ми використаємо всі кораблі, які є в нашому розпорядженні, треба як мінімум день, щоб підняти всіх на борт. Я вказав на точку найбільшого зосередження Тиранідів.
- Наразі вони тут, зав’язли в битві з нашими основними силами. Але коли вони помітять шахтарські поселення...
- Або отримають перемогу там, - Мострю, як і я, розумів, що відбувається на гололіті. Я знову кивнув.
- Вони попрямують на захід. І коли вони прийдуть, ми повинні стримувати їх так довго, наскільки зможемо.
Інакше кажучи, поки не поляжемо. Але я цього не сказав. Мострю похмуро кивнув. Маленькі бурульки почали падати зі стелі, коли Землетруси знову взялись до роботи, намагаючись зрівняти наші мізерні шанси. На мій подив, полковник простягнув руку, схопив мою і міцно потиснув її.
- Ви хороша людина, комісаре, - сказав він. Це лиш вкотре доводило, як погано він розбирався в людях.
Тепер, коли ми роздали дорученя і люди заворушились, нам залишалось лише чекати. Я ще трохи посидів в нашому командному пункті, дивлячись на червоні цятки в пустелі на сході і дивуючись стійкості наший основних сил. Я думав, що їх зметуть за декілька годин, але вони відчайдушно утримували свої позиції, а в декількох місцях навіть відкинули ворога. Хоча, навіть так, вони просто відтягували неминуче, адже дощ зі спор, що спускали на планету хвилі ворожого підкріплення, ніяк не вщухав. Коли Мострю повернувся, він напружено дивився на дисплей, а потім сказав.
-Ми завдячуємо Вам, комісаре. Якби не Ви, ворог був би вже в нас під носом.
В інших умовах я був би радий такій шані, але зараз я ледве стримувався, щоб не побігти в туалет.
- Я певен, що ви б справились, - відповів я і повернувся до Діваса. - Як проходить евакуація?
- Повільно, - визнав він. Я показово проглянув інформацію на його планшеті і підбадьорливо посміхнувся.
- Швидше, ніж я очікував, - збрехав я. Але доволі швидко. Якщо я збираюся до них приєднатись, то варто поквапитись. Дівас виглядав задоволеним.
- Тут я більше не потрібен, - сказав я, повернувшись до Мострю. -Це робота для справжніх військови.
Я дав йому мить проковтнути комплімент.
- Я піду до солдатів і спробую підняти їх моральний дух.
- Саме для цього Ви тут, - відповів він, маючи на увазі: ”- Тоді вали звідси швидше і дай мені робити мою роботу”. Так я і зробив.
Ніч настала пару годин тому і температура опустилась до рівня, котрий вальхалльці могли вважати прийнятним, тож гвардійці виглядали веселими, хоч і знали про наближення битви. Я ходив від групи до групи, знімаючи напругу, жартуючи, вселяючи в них надію, яку я сам зовсім не відчував. Визнаю, незважаючи на мої численні недоліки, в мене добре виходить виконувати таку роботу. Тому мене і взяли до Комісаріату.
Зі сторони це було непомітно, але потроху я наближався до стоянки транспорту. І я майже дійшов, коли мій час вийшов.
- Вони тут! - прокричав хтось, відкривши вогонь з лазгвинтівки. Я інстинктивно розвернувся на хрускіт іонізованого повітря і побачив, як солдата, пожирала тварюка, що приземлилась на нього. Його обличчя було здерте з черепа, тож упізнати його я не міг.
- Горгулії! - крикнув я, але моє попередження було ледве чути за жахливим вереском, що віщував атаку біоплазмою. Я відскочив убік ледве встигнувиш ухилитись від потоку рідкої матерії, яку випустила в мій бік крилата тварюка. Я відчув жар на моєму обличчі, коли цей потік здетонував в декількох метрах за мною і підпалив палатку. Машинально, я вийняв свій пиломеч і увімкнувши найбільшу потужність, махнув ним над своєю головою трохи присівши. Удача не підвела і мене окропило потоком смердючої сукровиці.
- Обережно, комісаре!
Я розвернувся, і побачив як тварюка з криком нападає на мене з іншого боку з нутрощами назовні. Ельсен прицілювався від коліна, спокійно, наче це була мішень на стрільбищі. Я впав на землю, якраз коли він спустив курок і голову монстра рознесло.
- Дякую, Ельсен! - я помахав йому, підводячись, і взяв у ліву руку лазпістолет. Він посміхнувся і розвернувся, шукаючи нову ціль.
Саме час опинитись десь подалі звідси, подумав я і швидко побіг до стоянки. На своєму шляху я часто стрілям і розмахував своїм мечем, атакуючи і ставлячи різноманітні блоки, але чи вбив я когось, один Імператор знає. Проте, це мабуть було доволі героїчно, бо як виявилось потім, всі прийняли мій крик жаху за бойовий клич, який підбадьорив солдатів.
Тепер Гідри стріляли безупину, розсікаючи повітря трасуючими снарядами, дим від яких був такий густий, що здавалось його можна торкнутись. Але горгулії були маленькими та швидкими і легко оминали більшість снарядів. Мало не звернувши шию в пошуках небезпеки, я побачив, що більшість гвардійців намагається знайти хоч яке-небудь укриття. Всі хто залишались на відкритій місцевості було або з’їдені або засмажені біоплазмою. Я трохи відволікся і спіткнувся, наштовхнувшись на щось, що вилаяло мене і мало не розбило голову прикладом лазгвинтівки.
- Юрген, це я! - вигукнув я, відчайдушно захищаючи свій череп від його ударів. Незважаючи на сморід нутрощів горгулії, що досі овивав мене, я все ще міг розрізнити Юргена. Він заліз під Саламандру і був захищений від смерті з неба пластинами броні над ним.
- Комісаре. - Він заспокоївся. -Що нам робити?
- Завести цю штуковину, - відповів я. Хтось можливо б почав сперечатись, але Юргенова повага до старших по чину змусила його без питань вилізти з під транспорту. Я вже сподівався почути крик і вологе чавкання, але через якусь мить двигун ожив. Я глибоко вдихнув, а потім ще раз. Покидати надійне укриття під бронею і натомість лізти у розвідувальний транспорт без даху дуже скидалось на самогубство, але чекати тут на основний наступ було ще гіршою ідеєю.
З більшою силою волі, ніж я думаю, я мав, я стиснув пістолет і меч та викотився з під корпусу.
- Сюди, сер.
Юрген простягнув свою брудну руку, за яку я з вдячністю вхопився і застрибнув у кабіну на місце стрілка. Щось тріщало під моїми чоботами: це були маленьки бджіло-подібні створіння, тисячи їх, випущені горгуліями. Я здригнувся, але вони вже були мертвими, бо не знайшли собі їжі у свій короткий період існування.
- Жени! - прокричав я, і мало не впав, коли Саламандра зірвалась з місця. Я кинув меча і взявся за автогармату на борті машини та відкрив вогонь. Звичайно, це майже не давало ніяких результатів, але виглядало круто, і кожен, хто бачив нас думав, що я керую цим транспортом якраз задля підсилення нашої вогневої міці. За декілька хвилин ми були поза периметром нашого табору і Юрген почав сповільнювати машину.
- Продовжуй їхати! - наказав я.
Він виглядав збентежено, але знову почав рух.
- Куди, сер?”
- На захід. До шахт. Так швидко, наскільки це можливо.
І знову я очікував запитань, сумнівів, які могли б прозвучати від будь-якого іншого піхотинця. Але Юрген, Імператор благослови його пам’ять, підкорився без заперечень. На його місці, я б зробив так само, радіючи, що наказ був їхати подалі від битви.
З часом шум та сайво від пострілів почали стихати в темряві за нами. Я почав розслаблятись, прикидаючи час, через який ми будемо у безпеці, але раптом Саламандру немилосердно затрясно.
- Юрген! - крикнув я. - Що трапилось?
- Вони стріляють в нас, сер.
По тону його голосу здавалося, що його це хвилювало не більше, ніж регулярні наряди по чищенню вбиральні. Мені знадобилась лиш мить, щоб зрозуміти: він думає, що в моїх силах упоратись з будь-чим, що стане в нас на шляху. Я підняв голову над стрілецьким щитком і мій кишечник стиснув спазм.
- Розвертайся! - я кричав, в той час, коли другий потік отруйного слизу пробив броню в парі сантиметрів від мого обличчя. - Назад до табору!
Навіть тепер, через більш ніж століття, я прокидаюсь в поті через кошмари про цей епізод моєї служби. У передсвітанковому сяйві перед нами здавалось рухалось величезне сіре море, але замість води і хвиль, в ньому були хітин і пазурі, що невпинно наступали на наш острівок артилерійського парку. Я б розплакався від розпачу, якби страх не витіснив усі інші емоції. Тираніди перехитрили мене, відрізавши шлях до відступу.
Я стукнувся об бортик кабіни і впав на підлогу, коли Юрген різко розвернув нас практично на місці. Моя голова заболіла у місці удару. Я поморгав вологими очима і побачив вокспередавач. Щось схоже на надію знову почало зростати в мені і я схопив мікрофон
-Каїн до командування! Ви мене чуєте? - прокричав я грубим від паніки голосом. Шум статики зник через мить.
- Комісаре? Де Ви? - голос Мострю, спокійний і впевнений. - Ми шукали Вас відтоді, як відбила атаку...
- Це була диверсія! -кричав я. - Головні сили наступають з заходу! Якщо ви не перегрупуєте артилерію, ми всі загинемо!
- Ви впевнені? - полковник сумнівався.
- Я прямо тут зараз! Мені на п’яти наступає пів рою! Які ще докази Вам потрібні?
Цього я так і не дізнався, бо новий постріл біоплазмою розплавив антену передавача. Саламандру знову затрясно і двигун завив, адже Юрген намагався витиснути з нього ту швидкість, на яку машина не була розрахована. Незважаючи на свій страх, я не зміг утриматися від того, щоб обережно виглянути із кабіни.
Милостивий Імператор, вони все ж прислухались. Вогонь накривав монструозну навалу хітину, розріджуючи і сповільнюючи її. Набравшись сміливості, я теж почав стріляти з болтера на Саламандрі. Не було потреби цілитися і навряд чи міг промахнутися по такій щільній навалі ворогів, але я направив його в напрямку найбільшої істоти, яку бачив. Як правило, найбільші істоти були вище в ієрархії рою. Вони були дуже живучими і координували весь рій. І як я нечітко міг пригадати з курсу ксенобіології, вони не спускались на планету першими разом з авангардом. Я все ж промазав по тирану, але підстрелив одного з його охоронців і його ж одразу затоптала навала, що йшла за ним.
На горизонті уже виднівся наш табір, де гвардійці займали позиції і благословенні Імператором Гідри гуркотіли своїми турелями, відбиваючи хвилю смерті. Я вже почав вірити, що ми встигнемо.
Коли ж раптом з гучним тріском і скреготінням втомленого заліза, наш двигун затих. Юрген виснажив його і за це ми тепер мали поплатитись своїми життями.
- Що нам тепер робити, сер? - запитав Юрген, пригинаючись на місці водія. Я взяв свій пиломеч, мало не спокусившись застосувати його проти гвардійця. Але він ще міг бути корисним.
- Бігти, як проклятим! - сказав я і негайно показав приклад. Мені не потрібно було бути швидшим, ніж Тираніди, всього лиш швидшим ніж Юрген. Я чув, як його черевики скрегочуть по піску позаду мене, але не обертався, бо це б уповільнило мене, і я справді не хотів бачити, як наскільки близько до нас рій.
Гідри знову відкрили вогонь стріляючи, розбиваючи хвилі ворогів, але це з цього було мало користі. Лазгвинтівки теж включились у стрільбу, хоча на такій відстані вони нічим не допомагали, але зараз нам потрібна вся вогнева міць. Ворог відповідав спорадично і їх вогонь був націлений не на нас, а на захисників табору. Розум рою вирішив, що ми не є великою загрозою для них. І мене це влаштовувало.
Я майже добіг, підбадьорливі крики гвардійців дзвеніли в моїх вухах, але раптом я почув крик позаду мене. Юрген впав.
- Комісаре! Допоможіть!
Нізащо. Я вже був так близько до спасіння, але раптом моє серце на мить зупинилось. Обігнавши нас збоку, намагаючись відрізати, попереду з’явилась здоровенна туша тирана вулика в компанії своїх охоронців. Він зашипів, відкриваючи свою пащу і я відстрибнув вбік, очікуючи знайомий вже потік біоплазми, але замість цього сильний вибух чистої енергії вдарив туди, де я щойно стояв і відкинув мене на землю. Я піднявся і почав рухатись якомога далі від цього жахіття і зрозумів, що опинився біля Юргена. Він лежав на землі і хормаґонт майже випотрошив його своїми серповидними кігтями, а його товариші збирались поласувати залишками. Вибір між тираном та його дрібнішими родичами був очевидний. Тут я хоч міг перемогти, а проти тирана шансів в мене було відверто мало.
- Назад! - прокричав я і полоснув своїм пиломечем по хормаґонту. Він тільки й встиг підняти голову, коли вона вже злетіла на землю, розбризкуючи іхор, що смердів майже так само нестерпно, як Юрген. Гвардієць встав на ноги і підстрелив з лазгвинтівки іншу тварюку, яка непомітно збиралась випотрошити мене. Тож тепер ми квити. Я озирнувся. Решта рою невпинно насувався на нас і тиран теж, вимальовуючись величезним силуетом на червонястому фоні сонця, що сходило. Раптом - вибух і тиран зник, а на його місці лишились лише паруючі шматки плоті. Одну з Гідр підвели ближче, за межу оборонних споруд, щоб зробити більш влучний постріл і її автопушки рознесли майже всю групу тирана.
Я замахнувся ланцюговим мечем, щоб відбити свистячий кіготь найблищого ‘ґонта, але промахнувся, бо той раптом зупинився. Весь рій зупинився, не певний, що робити далі без свого керівного розуму.
- Вогонь! Продовжуйте стріляти! - волав Мострю, спокійний і впевнений під захистом барикад. Стрілки охоче виконали наказ. Я знову полоснув мечем, страх і відчай пробудили в мені нелюдські сили і я почав пробивати собі шлях до спасіння.
Раптом, рій розпався, тварюки розбіглись хто куди, наче налякані гризуни. Я впустив свого меча, тремтячи від притоку адреналіну, і відчув, як мої коліна слабшають.
- Ми зробили це! Ми змогли! - Юрген теж впустив лазгвинтівку, його голос був наповнений захватом. - Славен будь Імператор.
Я відчув на плечі чиюсь руку.
- Гарна робота, Кай. Найсміливіший вчинок, що я коли-небудь бачив. Дівас підтримав мене, на його обличчі був вираз схожий на благоговіння перед героєм.
- Коли ти повернувся за Юргеном, я подумав, що тобі точно кінець.
- Ти вчинив би так само, - відповів я, розуміючи, що зараз необхідно вдавати скромність. - Чи він..?
- Так, він в порядку. - полковник Мострю приєднався до нас і подивився на мене з виразом обличчя, що був притаманний моїм старим наставникам. - Між іншим, хотілось би знати, що ви робили тут.
- У мене було погане передчуття щодо того нападу горгулій, - почав я імпровізувати. - І я згадав, що тираніди полюбляють заходити з флангів, коли атакують гарно укріплені позиції. Тож мені здалось, що краще це перевірити.
- Хвала Імператору, ви так і зробили, - всряг в розмову Дівас, вірячи кожному слову.
- Ви б могли послати когось іншого, - зауважив Мострю.
- Це було небезпечно, - сказав я, знаючи, що нас почують ті, хто вже був навколо. - І, якщо бути відвертим, полковнику, я найменш незамінний офіцер в цьому підрозділі.
- Ніхто з моєї батареї не є витратним матеріалом, комісаре. Навіть Ви.
На якусь мить я помітив іскорку веселощів у цих крижаних блакитних очах і здригнувся.
- Але на майбтутнє я запам’ятаю Вашу готовність приймати участь у небезпечних місіях.
Б’юсь об заклад, так і буде, подумав я. І він дотримав свого слова, коли ми дібрались до Кеффії. Але окрім цього, тоді на Дезолатії він зробив мені ще одну послугу.
- Я довго думав, комісаре. Мострю підняв очі від гололіта, на якому наш флот розважався обстрілом біокораблів, які значно програвали в числі.
- Може мені призначити Вам ад'ютанта?
- Наврядчи це необхідно, полковнику, - відповів я, хоча незважаючи ні на що, мені це лестило. - Я не настільки завантажений роботою.
Але не в цьому була причина і ми обидва це знали. Мій статус героя полку потребував якогось підкресення і призначення гвардійця на роль мого особистого лакея буде публічним символом того, що я був беззаперечно прийнятий вищим офіцерським складом.
- Тим не менш, - Мострю тоненько посміхнувся. - Ви знаєте, бажаючих було багато.
Це зрозуміло. Офіційна версія мого героїчного вчинку, як я пожертвував собою заради Юргена вмить розлетілась по табору.
- Я певен, що Ви зробите правильний вибір, - відповів я.
- Я вже зробив.
Мої нутрощі скрутило від поганого передчуття. Але ж він не міг...Та мій ніс говорив, що він таки зміг. Я ледве зміг видушити з себе посмішку, перш ніж повернутись до новоприбулого.
- Артилерист Юрген, який приємний сюрприз.
Примітки перекладача.
Невеличкий глосарій термінів для тих, хто не знайомий з всесвітом Воргамер 40000. З картинками:)
- Вир - (англ. Warp) паралельний світ, який є джерелом усіх психічних сил(що іноді звуться магією), а також способом переміщення космічних кораблів на далекі відстані.
- Саламандра - (англ. Salamander)- легкий розвідувальний транспорт Імперської Гвардії.
- Землетрус - (англ. Earthshaker) - стандартна важка гарматна установка Імперської Гвардії, часто використовується під час облог.
- Гідра - (англ. Hydra) -зенітний танк з чотирма гарматами і важкими болтерами.
- Автогармата (англ. Autocannon) - це автоматична самозарядна важка стрілкова зброя, яка стріляє веде вогонь з високою швидкістю.
- Тирані́ди - (англ. Tyranids) - раса, керована колективним Вищим розумом, яка цілком складається з живих істот (включаючи зброю і космічні кораблі).
