чи може хтось зараз сказати мені
для чого прийшов час
а для чого
ні
ідемо навпомацки
тримаємо обличчя в руках
ніби люстерка
боїмося видихнути
видати себе
ми все ще десь тут
тримаємо одне одного
боїмось що зісковзнем
з вологих долонь
у одну із вирв
скупі ми
на сльози і завмирання
сердець
лиш один вологий сірник
у кулаку
й сигнальна ракета
на памʼять про
нас старих
як же можна бути холодним
найгірший вірш
новела про книжки
Трагічний марш юності в забуття — без імен, без надії, з холодною зброєю в руках. Цей вірш — не про героїзм, а про втрату себе в безглуздій м’ясорубці, де кожен стає цеглиною в стіні, яку ніхто не пам’ятатиме.
Де час відлунює у горах древніх,Де тіні князів тримають свій суд,Палає в душі голос предків таємний,Він кличе до істини, вічних споруд.
Трагічний марш юності в забуття — без імен, без надії, з холодною зброєю в руках. Цей вірш — не про героїзм, а про втрату себе в безглуздій м’ясорубці, де кожен стає цеглиною в стіні, яку ніхто не пам’ятатиме.
Де час відлунює у горах древніх,Де тіні князів тримають свій суд,Палає в душі голос предків таємний,Він кличе до істини, вічних споруд.
