Друкарня від WE.UA

сигнальна ракета 🚀

чи може хтось зараз сказати мені

для чого прийшов час

а для чого

ні

ідемо навпомацки

тримаємо обличчя в руках

ніби люстерка

боїмося видихнути

видати себе

ми все ще десь тут

тримаємо одне одного

боїмось що зісковзнем

з вологих долонь

у одну із вирв

скупі ми

на сльози і завмирання

сердець

лиш один вологий сірник

у кулаку

й сигнальна ракета

на памʼять про

нас старих

Статті про вітчизняний бізнес та цікавих людей:

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
павло щепан
павло щепан@simbiosisboom we.ua/simbiosisboom

і поет

5Довгочити
64Прочитання
4Підписники
Підтримати
На Друкарні з 25 липня

Більше від автора

  • як 🧊

    як же можна бути холодним

    Теми цього довгочиту:

    Вірші
  • найгірший вірш

    найгірший вірш

    Теми цього довгочиту:

    Вірш

Це також може зацікавити:

  • v.b | хвилі | цикл “uranus”

    Цей вірш — про тремку рівновагу між втраченими шансами і надією розпочати знову. Як сповідь митця перед самим собою: про розлад всередині, про шторми, що минають, і про внутрішній компас, що веде далі — крізь сумніви, крізь безмовну ніч — до нового аркуша.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • v.b | Безіменний №35 | цикл “нульовий”

    Справжня війна починається не тоді, коли дзвонить шабля, а коли стихає все довкола — і залишає тебе наодинці з вибором: впасти чи йти. Бо очі, що вже нічого не значать, усе ще бачать. І питають: заради чого ти живеш?

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • Вони

    І забувши як насправді жити

    Теми цього довгочиту:

    Вірші

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Це також може зацікавити:

  • v.b | хвилі | цикл “uranus”

    Цей вірш — про тремку рівновагу між втраченими шансами і надією розпочати знову. Як сповідь митця перед самим собою: про розлад всередині, про шторми, що минають, і про внутрішній компас, що веде далі — крізь сумніви, крізь безмовну ніч — до нового аркуша.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • v.b | Безіменний №35 | цикл “нульовий”

    Справжня війна починається не тоді, коли дзвонить шабля, а коли стихає все довкола — і залишає тебе наодинці з вибором: впасти чи йти. Бо очі, що вже нічого не значать, усе ще бачать. І питають: заради чого ти живеш?

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • Вони

    І забувши як насправді жити

    Теми цього довгочиту:

    Вірші