Серед велетенських розмірів парку, який немов чорнильна пляма, розтікся містом знаходилася маленька, нічим не примітна споруда. Лиш деякі мешканці знали, що це бібліотека, і ще менша кількість бодай раз бували всередині.
В бібліотеці працювали 2 жінки. Емма й Елла. Еммі вже було за 70 і коли їй прийшла перша пенсія вона нічого не зрозуміла і продовжувала працювати немов нічого не трапилося. Жінка виглядала такою старенькою, що тамтешні відвідувачі могли запідозрити її у смерті під час читання. Подейкували навіть, що вона ніколи офіційно не влаштовувалася на цю роботу, а просто дуже любила читати і її попередниця одного дня передала їй товстенький зошит, де велася вся документація і ключі, щоб вона коли дочитає книжку замкнула за собою бібліотеку. Та трапилося по-іншому — книжка настільки сподобалася Еммі, що вона невідривно читала її усю ніч. А на ранок її попередниця так і не зʼявилася на роботу, і в наступні роки її теж ніхто більше не бачив. Та цей факт не дуже засмутив нову управительку. З часом вона настільки звикла жити в бібліотеці, що просто забула, що можна по-іншому.
Іншою жінкою була Елла. Вона годилася Еммі у внучки. Елла потрапила до бібліотеки за звичніших обставин. Подейкували, що вона зʼявилася там одного дня з синцем під оком. Емма в той день навіть відірвалася від книжки тому, що потрібно було прийняти нові надходження. Вона побачила Еллу зі сльозами на очах і великим синцем і навіть не запитавши її імені запросила пожити якийсь час в бібліотеці. «Дитино, книжки здатні заспокоїти усі душевні рани» — любила повторювати стара. Елла охоче прийняла запрошення, та не хотіла розповідати, що з нею трапилося. На щастя Емма перемкнулася на читання і нічого не розпитувала. Та ходили чутки, що це було через чоловіка, який так і не став Еллиним на довгий час.
З усіх читачів бібліотеки жінки найдужче любили Роба — місцевого парубка, який ходив на спортивну секцію з тенісу, що була по сусідству. І одного дня крізь дірку в огорожі розбив мʼячем одне з вікон бібліотеки. Та завдяки надзвичайній щирості своїх вибачень Роба пригостили чаєм і подарували формуляр із першою книжкою. Відтоді Роб зачастив до бібліотеки. Та не лише через багатство бібліотеки, було дещо в чому він не до кінця собі зізнавався. Часом з нього навіть глузували інші хлопці, що він водиться в бібліотеці замість того, щоб шукати собі молодих панночок. Та він ігнорував знущання, тому, що ніхто з них не знав, як щемко тремтить його серце, коли він переступає поріг бібліотеки й вітається з Еллою.
Цього дня, все почалося майже так само, як і завжди. Емма прокинулася з книжкою в руках від звуку електрочайника, який готував воду для ранкової кави. А Елла в цей час поливала квіти й оглядала книжкові полиці, щоб зрозуміти, як іще можна їх прикрасити, а де потрібно додати книжок чи перемістити ті, які не варто було нікому показувати.
Пролунав дзвоник на дверях і зайшов Роб, і почав уже вітатися з жінками, але враз завмер дивлячись на полицю з новинками. Він був готовий закластися, що щось не так. Та не одразу зрозумів, що саме. «Пані Елло, чи можете мені допомогти? Я бачу, що на стелажі щось змінилося. Але не можу збагнути, що саме?» Елла почувши Роба схвильовано попрямувала до нього готова допомогти. Еммі здалося, що Роб звертався до неї й відірвалася від книжки, щоб і собі поглянути, що там. Обоє жінок стали позаду Роба й глянули у бік куди він показував і спочатку не могли допетрати, що не так. Ось стелаж, 3 полиці з книжками. Новесенькими, завезеними сюди тільки-но вчора. Та на другій полиці між книжками стояло дзеркало.
«Ви бачите, те саме, що і я?» — спитав Роб — дивлячись на своє відображення з кришталевим кубком у руці.
«Робе, я бачу нас разом і ми, здається, закохані і я навіть.. вагітна. Та головне, що мій синець нарешті зник». — мовила Елла.
«Книжки здатні заспокоїти усі душевні рани» — подумала вголос Емма не бачачи нічого й нікого крім книжок.
