Почнемо з очевидного: авторське право існувало не завжди.
Насправді, в масштабах всієї історії людства воно зʼявилося зовсім нещодавно, набагато пізніше ніж фастфуд та водогін, просто тому що в ньому не було потреби. Бо від чого захищає авторське право? Від плагіату і від піратства.
Плагіат (викрадення результату чужої інтелектуальної праці або творчості і видача за свої результати) за характеристикою експерта з плагіату Джонатана Бейлі виникає там, де скопіювати результати чужої праці легко і швидко, і можна отримати з цього відчутну вигоду.�
Піратство так само виникає тоді, коли споживачам простіше і дешевше отримати доступ до предмета мистецтва незаконним шляхом, ніж законним.
До того ж сам автор має бути вмотивованим захищати свої права — тобто відчувати, що він втрачає заробіток або славу, коли створюють копію з його роботи, або розповсюджують її безкоштовно.
Якщо з цієї точки зору поглянути, наприклад, на Давні Грецію і Рим, стає зрозуміло, що там ці фактори не сходилися. Створення скульптур і фресок займало купу зусиль і часу, що знижувало мотивацію до плагіату а вигода, яку могли отримати творці оригіналу, однозначно обмежувалася тим скільки часу вони могли приділяти кожній роботі. Прозаїчні письмові твори не були серйозним жанром — в античності не було прийнято читати, художні твори споживалися майже виключно в усній формі. Тим не менш, плагіат існував — між поетами та філософами (наприклад, деякі дослідники звинувачують що Вергілій плагіатив деякі твори Гомера), але з цим порядком речей всі готові були миритися.
У Середньовіччі письмова творчість почала розвиватися, і тут чималу роль зіграла Біблія. Але було дві основні причини, чому й тоді мало хто дбав про авторські права: по-перше, книжки переписувалися вручну, багатьма людьми, здебільшого ченцями. Це займало таку кількість часу і сил, що створення кимось ще однієї копії всі скоріше схвалювали, ніж засуджували. По-друге, християнство проповідувало скромність. Автори називали себе лише "провідниками" божественного знання, а пред'явлення прав на написане всі сприймали б як гординю. Проте вже тоді з'явилися так звані "привілеї", які монархи видавали конкретним авторам на їхнє прохання.
І в цю ідилію увірвався Гутенберг. Винайшов друкарський верстат, через який література за пару поколінь вийшла в тираж і неминуче зародився конфлікт. Але ні, конфлікт не між автором і підступними плагіаторами. Першими, хто прагнув привласнити інтелектуальну власність авторів, були видавці.
Вони дуже швидко організували систему, за якої автор продавав рукопис один раз і втрачав будь-які права щодо нього. (До речі, це було характерно не тільки для літератури, європейські композитори 17-18 століття здебільшого отримували плату за опери одноразово, і не так важливо, скільки разів після цього їх ставили та який успіх вони мали в публіки). Щоб хоч якось захистити авторів, 1710 року в Англії ухвалили Статут королеви Анни, за яким автор мав зареєструвати свій твір у спеціальному списку, після чого мав право продати права на нього видавцю на 14 років, потім ще раз на 14 років, а після цього твір автоматично ставав суспільним надбанням. Видавці спробували відвоювати свої вічні права назад, але зазнали поразки.
Власне, у 18 столітті авторське право почало виникати по всій Європі — і поширювалося так само на колонії, такі, як Америка. Основа законів була одна: автор отримував право на винагороду за свій твір і розпоряджатися ним на певний термін (10 років, 20 років), після якого він автоматично ставав суспільним надбанням.
З наближенням до 20 століття авторське право поширилося вже настільки, що в 1886 р. було підписано першу міжнародну угоду про захист авторських прав — Бернську конвенцію. Для неї теж були причини: література давно вийшла з кордонів і подорожувала світом, і до міжнародних угод автор міг бути захищений у своїй рідній країні, але в сусідній не мав жодних прав на власний твір.
Кумедно в цій історії те, що захист від плагіату став радше побічним ефектом появи авторського права, ніж його причиною. Історично авторів більше турбували видавництва, які намагалися нажитися на творах в обхід автора, ніж недобросовісні конкуренти. Звісно, було б нерозумно стверджувати, що плагіат колись схвалювався, але з ним традиційно воювали викривальною критикою, а не законами.
Поступово протягом 19-20 століття термін дії авторських прав усе збільшувався і збільшувався, і просто зараз ми живемо у світі, де автор володіє своїм твором усе життя плюс ще п'ятдесят-сто років.
Авторка: Гринько Тетяна
