Іди в мої обійми, Русалонько, я приголублю тебе, я поцілую тебе, я заколишу тебе. Я знаю, твоя історія — це не казка, а сльозотворча трагедія, що наповнює моє серце чистим жалем. Прекрасна Русалонько, ти живеш у моїх думках і змушуєш оплакувати жорстокість самого життя.
Ти так прагнула стати частиною верхнього світу. Не знаючи сонця тепла, ти вже сумувала за ним, вирощуючи, глибоко у воді, його червону кулю у своєму саду чудес.
Русалонько, незвичайна дитина, інакша дитина, народжена, як і її сестри, щоб її боялися люди, але відчайдушно жадаючи бути однією з них.
Гарна дитина, що віддала свій голос, щоб стати людиною. Яка жорстокість, яка жертва. Але хіба це не те, що означає бути людиною? Ти забула, хто ти?
Часто увечері всі п'ятеро сестер бралися за руки й випливали зграйкою на поверхню моря. Чудові голоси були у них, таких не буває у людей, і от, коли здіймалася буря і кораблям загрожувала небезпека, русалки підпливали до них і співали солодко-солодко про те, як прекрасно на морському дні, і просили моряків не боятися спускатися туди до них. Але моряки не могли розібрати слів, їм здавалося, то шумить буря. Та однаково вони не могли б побачити усієї краси на дні морському, адже, коли корабель гинув, люди тонули і припливали до палацу морського царя вже мертвими.
Бідна дитино, пам’ятаєш, що тобі сказала та жалюгідна відьма?
Але ти повинна й мені заплатити,— мовила відьма,— і я візьму недешево! У тебе найчарівніший голос тут, на дні морському, і ти гадаєш зачарувати ним принца, але цей голос ти повинна віддати мені.
Жорстока відьма, жахлива відьма, вони кажуть, але вона знає правду, як знаєш її і ти. Ти русалка, найкращий голос серед них усіх. Але ти вже забула про силу, яку він має? Твої сестри використовують його, щоб вбити людину, ти б використала, щоб зачарувати людину, а відьма лишень зробила тебе однією з них.
Чи справедливо бути тим, що може ошукати людину? Чи можеш ти ходити серед безсмертних душ, коли сама ти смертельний інструмент?
Але, якщо ти забереш мій голос,— сказала маленька русалочка,— що ж тоді лишиться у мене?
Це твої слова?
Чи болить пожертвувати своєю Самістю, щоб стати частиною світу, що не створений для тебе?
Не русалка, все ще не людина: застрягла поміж двох сторін, чи це як ходити на ножах?
Ох, дурне, дурне дитя. Чи пам’ятаєш ти свій час у том палаці? Як танцювала ти серед рабів? Чи б все ще ти любила принца, якби знала, хто такі раби?
Бідна дитино, він одягнув тебе, принцесу океану, в костюм пажа і дав фіолетову подушку, щоб спати під дверима його кімнати. Ти й не усвідомлювала, як мало знаєш про світ людей.
Моє миле дитя, твої сестри дали тобі спосіб вернутися додому. Той ніж у серці зробив би тебе знову цілісною. Жоден людський закон моралі не був зроблений для тебе, жодне покарання не чекало на тебе. Але ти зберегла життя не раз, а двічі.
Тепер ти можеш плакати, моє дитя, плач. Ти заслужила своє місце серед зір — вічного світла. Ти пізнаєш безсмертне життя.
