13.10.2024

Привіт, я Романа, я видалила всі свої соціальні мережі, але відчуття, що за мною спостерігають так і не зникло.

Цю фотографію я зробила сьогодні зранку у міській маршрутці, де проїзд коштує 10 грн, а на фоні видно дешеві штори в пилюці. Я хотіла показати своєму другу (насправді людині, яка мені подобається), що нарешті почався сезон шляп - це ж жовтень.

Моя думка спіймала мене на тому, що я знову прискіпливо себе оглядаю: чи вартує це того, щоб бути десь опублікованим ; чи достатньо я гарна; що потрібно відредагувати; що можна подумати про мене дивлячись на це фото.

Соціальні мережі обманули мене: дали ілюзорне відчуття - владу, що я можу контролювати чуже сприйняття.

Але в мене нема нічого крім Telegram і WhatsApp. Я позбавила себе сцени, я позбавила себе глядацького місця. Так де ж я?

Насправді мені доволі сумно: я зруйнувала для себе величезну частину сенсів. Я любила фотографувати, але тепер, мені нема для кого показувати, як я бачу світ; нема для кого доводити, що я помічаю більше ніж ви під шаром покращень вкраденої миті справжнього світу; нема для кого формувати образ реальності довкола мене і про мене. У мене нема причин тягнутися за телефоном, бо я фотографувала не для себе. Тепер мені все одно.

Я пишу цей текст після декількох бокалів шампанського, то ж солодкуватий присмак змішався з гіркотою усвідомлення, що я хотіла, щоб мене бачили, щоб я контролювати чужий погляд спрямований на себе - проста зарозумілість.

Після видаленої сторінки в Інстаграм я думала про створення хоча б телеграм каналу, щоб демонструвати себе невідомому Іншому, бо я ж заслуговую глядачів, щоб виступати перед ними. Мерзенне відчуття нікчемних поривів, у корені яких було замасковане відчуття вищості. Тяжко длубатися у власній бридоті.

Тепер я не впевнена і в цьому тексті: черговий пошук аудиторії і перформанс, чи справжній намір почати писати і активно обдумувати свій досвід. Усі літери тхнуть наївністю. Я вже більше не довіряю собі.

Щодо фотографії, я надіслала так як є. Дивно більше не робити селфі, щоб показати себе; тепер я хочу розказати про себе.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Метеорка
Метеорка@meteorka

Пробачте юності її наївність

71Прочитань
0Автори
2Читачі
На Друкарні з 27 січня

Більше від автора

  • Сповідь

    Гробарі чи атомна електростанція?

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • Естетика

    16:47 постим фото в інстаграм

    Теми цього довгочиту:

    Творчість
  • Ода до життя

    березень і сніг

    Теми цього довгочиту:

    Вірші

Вам також сподобається

Коментарі (4)

Соціальні мережі формують у нас бажання показати себе — “підсвітити”. Заявити оточуючим, що я теж вартую вашої уваги. Отримуючи вподобайки чи приємні коментарі, ми отримуємо порцію дофаміну, а потім стаємо від цього залежні.

Я теж видалила усі соціальні мережі. На даний момент абсолютно не жалкую. З’явилося більше часу на улюблені справи, а також, щоб писати тут.

Вам також сподобається