Сповідь

Сухожилля мої напнулися, як гілки сухого дерева,

що зігнулось над безмежжям провалля,

яке переходить у вічність.

Моя шкіра, суха й потріскана, як брунатна кора –

подряпини, що вишкрябав пазурами час,

видираючи юність шматками.

Моя особистість розколота, як стовбур після удару блискавки,

що прогриміла серпневого вечора

двадцять шостого.

Я зберігаю чужі таємниці, як дерево, біля якого плаче дитина,

яка виросте й проріже іржавим ножем

на ньому своє ім’я.

Дивлюся увись, як у дерево, що заздрить сузір’ю Лебедя.

Бо той полетить до теплих вод реактора

Хмельницької Атомної Електростанції.

Я закінчу як дерево, що закохалося у свою Смерть.

Своїми вітами воно рахувало їй ребра,

повторюючи, що їй не вистачає п’яти.

«Не переживай, – відповідала Смерть.

Гробарі витешуть мені нові,

коли зламаю тобі хребет.

Я є,

як те старе дерево,

що росте і неодмінно впаде.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Метеорка
Метеорка@meteorka

Пробачте юності її наївність

71Прочитань
0Автори
2Читачі
На Друкарні з 27 січня

Більше від автора

  • 13.10.2024

    Привіт, я Романа, я видалила всі свої соціальні мережі, але відчуття, що за мною спостерігають так і не зникло.

    Теми цього довгочиту:

    Життя
  • Естетика

    16:47 постим фото в інстаграм

    Теми цього довгочиту:

    Творчість
  • Ода до життя

    березень і сніг

    Теми цього довгочиту:

    Вірші

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається