001
-Пане кібермаже, пане кібермаже! - дівчинка тримала в руці клунок невідомо з чим, а другою смикала кібермага за полу роби, намагаючись привернути його увагу.
Кібермаг продовжував стояти й не ворушився. Скло його дисплея залишалося темним.
-Пане кібермаже, прокиньтеся! - дівчинка смикнула сильніше й кібермаг нарешті помітив, що до нього звертаються. Його шестерні й пружини задзижчали, випрямляючи згорблене металеве тіло. Лицевий дисплей блимнув кілька разів, потім загорівся тьмяним зеленим світлом, по ньому побігла яскрава біла цятка, малюючи рівну пряму лінію.
"-... -.-- / - .... . / .-.. .- -.. -.-- / .... ..- -- .- -. -.-. .... .. .-.. -.. -.-.-- / -.-. .- -. .----. - / -.-- --- ..- / ... . . / .. .----. -- / .-. . -... --- --- - .. -. --. -.-.--"
Кібермаг схилив дисплей до дівчинки, яка не зрозуміла жодного слова бінарної мови, але посміхнулася та підняла клунок ближче до кібермажого "обличчя".
-Дивіться, що в мене є, пане кібермаже! Вам таке буде цікаво.
-Дитино, - кібермаг підлаштував свої системи та розмовний модуль під необхідність спілкування з людиною. - Що ж таке одночасно може мене зацікавити та вміститися в такий малий об'єм і при цьому не спалити, роз'їсти, чи в інший спосіб знищити неймовірно ненадійну тканину, якою це обгорнуто?
Дівчинка чемно дочекалася, поки кібермаг закінчить говорити, відпустила його одяг та обережно розгорнула клунок. Кібермаг простягнув до неї механічну руку з чотирма довгими пальцями й обережно дістав з клунка маленький кристал. З-під його роби висунулося сегментоване механічне щупальце з лінзою на кінці й прискіпливо придивилося до кристала, що він тримав двома пальцями.
Кристалічний шестигранник грайливо переливався кольорами у теплому жовтуватому світлі ламп, вмонтованих у стелю й стіни Порожнечної станції 153.6.
002
-Це дійсно цікавий зразок кристалічного утворення невстановленої природи, - нарешті промовив кібермаг, втягуючи щупальце під одяг.
-Купіть їх у мене, пане кібермаже! - дівчинка замислилася на секунду й додала, - будь ласка!
-Дитина хоче провести зі мною операцію обміну? - невпевнено запитав кібермаг. - Так, я маю при собі деяку кількість засобів вираження вартості, що використовуються людськими культурами Порожнечі, та не впевнений, що кількість їх достатня…
-П'ять гульденів, десять статерів, - відтараторила дівчинка, як добре завчену фразу. - І дві драхми. За все.
Всередині кібермага дзикнула якась з шестеренок.
-Кількість достатня. - сказав він починаючи діставати з-під роби гроші різних видів та передавати їх дівчинці. - Але мушу відмітити, що це завжди приємна несподіванка, коли люди, а особливо діти, можуть окреслити вартість товару, що вони пропонують до обміну, з такою точністю.
Дівчинка лише посміхнулася й простягнула кібермагові клунок з кристалами. Той прийняв його й заховав кудись під робу.
003
Дівчинка вилізла у коридор з вузького службового проходу, призначеного для руху діагностичних ботів Станції 153.6, та прокладання енергетичних та комунікаційних кабелів. А також для маленьких дівчаток, яким хочеться якнайшвидше потрапити у коридор, що проходить позаду торгової "вулиці" Станції.
Дядько Ульрік - високий хальстаддець, який продавав відвідувачам та мешканцям Станції різноманітні страви його всесвіту, тільки-но закінчив приймати товар. Візки з величезними скринями на них щойно закотили до складського приміщення, й Ульрік залишив свій підпис на супровідних паперах.
-Ох, це ти! - вигукнув він, коли дівчинка несподівано для нього з'явилася в коридорі. - Скільки можна мене лякати?
-Пробачте… Але так вас знайти легше за все.
-Мене взагалі не важко знайти. Я майже завжди за прилавком.
-Але там ви зайняті, постійно хтось вас відволікає, хтось хоче ковбаску, хтось шинку, - дівчинка підняла правою рукою уявне кільце ковбаси, а лівою - не менш уявну шинку.
-Твоя правда, дитино, - засміявся Ульрік. - Але я й зараз занятий… нема мені спокою.
-То я вас не затримую, - дівчинка зробила відчайдушну спробу щонайчемніше вклонитися. - Ви можете зробити те, що й минулого разу?
-Чому ні? - Ульрік потис плечима. - Тільки перегрузимо свіжий товар, і можу весь порожнечний лід, що залишиться відправити… адреса та сама?
-Так!
-Тоді нема питань. - Ульрік простягнув руку до дівчинки. - П'ять гульденів за роботу, як завжди.
-Дякую, пане! - сказала дівчинка, віддаючи гроші.
-Та нема за що, - відмахнувся Ульрік. - І не хвилюйся, лід буде вчасно й холодний, як сама Порожнеча!
004
-Бабцянамун! Бабцянамун!
-Дитино, скільки разів я маю тобі казати, що мене звати Анксенамун?
-Бабцянамун, у вас в крамниці так гарно! Я б тут і жити залишилася…
-Ох, ти кожного разу це кажеш… і я навіть ображатися на тебе не можу. - бабця Анксенамун піднялася зі стільця, підійшла до дівчинки й погладила її по голові. - Ти за тим же, що й завжди?
Крамниця Анксенамун була повною речей, що були набагато старші за бабцю. А самій їй було вже дуже багато років, про що свідчило сиве волосся, зморшки й звичка засинати з відкритими очима, не відводячи погляду від дверцят крамниці.
Тут можна було знайти різноманіття виробів із стародавніх світів Дешрету, якими колись користувалися, викликаючи милість Відсутніх Богів. Поруч із ними на полицях лежали еолійські музичні інструменти, чия музика за легендою могла розвеселити, розчулити або усипити будь-кого. Стіни крамниці були завішені фениксійськими килимами, чиїх кольорів не змогли повторити будь-де в інших світах. І серед усього цього у повітрі плив пахучий дим, звиваючись та виблискуючи у світлі ламп, схожий на переливчасті течії філаментів, з'єднуючих світи Великої Порожнечі.
-Так, Бабцянамун, як завжди! - дівчинка кивнула й простягла бабці гроші. - Десять статерів!
-Ох, дитино, не знаю, навіщо це тобі й знати не хочу… - Анксенамун дістала з далекого темного кута крамнички маленьку скриню, вкриту написами давньодешретською мовою. Відкрила її, пересвідчилася, що всі пірамідки-свічки на місці й віддала дівчинці.
-Це не мені, Бабцюнамун, це мамі, - сказала дівчинка, беручи скриню в руки.
-Я сказала: знати не хочу, - відрізала Анксенамун.
-Як скажете… - дівчинка вклонилася. - Тоді я побігла! Дякую, Бабцюнамун!
-Анксенамун мене звати! - крикнула та дівчинці услід.
005
-Куди біжиш? От куди ти біжиш!? - крикнув дівчинці вслід поважний еолійський торговець. - Зупинися, подивись, що в мене є!
Дівчинка, не збавляючи швидкості, розвернулася майже на місці та підбігла до еолійця, який посміхався у бороду та жонглював великими червоними яблуками.
-Диви як я вмію! - одне за одним його кремезні долоні легко відправляли яблука в політ, ніби ледь торкаючись їх. Виходило таке рухливе фруктове коло, в центрі якого опинилося його усміхнене обличчя. Дівчинка зачаровано дивилася на це.
-Хочеш яблучко?
-Як завжди?
-Як завжди! Дядько Герасімос зайвого з покупців не бере!
-Тоді от… - дівчинка простягнула еолійцю останні гроші. - Дві драхми.
Одне за одним Герасімос відправив яблука до ящика, ледь помітними рухами вкладаючи їх рівним рядком, поки в його долонях не залишилися два останніх фрукти.
-Тримай, - сказав він дівчинці.
-Але ж я заплатила лише за одне…
-Друге - це подарунок. Як постійному покупцю.
-Д… - дівчинка зашарілася, не знаючи, що сказати. - Дякую!
Вона вхопила яблука й побігла далі. Еолієць почав вишукувати поглядом наступного покупця.
006
Дівчинка відчинила двері до темної кімнати без вікон. Не вмикаючи світла, важко дихаючи, втягнула до неї величезний ящик, на боці якого стояли декілька хальстаддських печаток.
Вона зсунула вбік кришку й дістала з ящика важкий пакет, в якому була ціла брила льоду.
Один за одним, дівчинка виклала ці пакети під стінами кімнати. Тягати крижані пакети було важко, її пальці замерзали й німіли, тому їй доводилося подовгу дмухати на них, аби повернути рукам чутливість та здатність рухатись.
Нарешті останній пакет ліг у стіни.
Від такої кількості льоду, повітря в кімнаті суттєво охололо.
У дальньому, найтемнішому, куті, куди не потрапляв жоден промінчик світла з відкритих дверей та до якого дівчинка не наважувалася наближатися, щось ворухнулось. Ніби сама темрява зазміїлася й перемінилася у собі.
Дівчинка сіла на підлогу віддихатися. Потім піднялася й вийшла з кімнати, аби невдовзі повернутися із скринькою від бабці Анксенамун в руках.
Діставати зі скрині маленькі трикутні пірамідки-свічки й розставляти їх по кімнаті було значно легше, ніж тягати лід, тому із цією задачею дівчинка впоралася значно швидше.
Дивно, але навіть підпалені, ці свічки не горіли, лише диміли легким терпким димом, що висів у темному холодному повітрі кімнати прозорим мереживом.
Темрява у далекому куті ворухнулася знову.
-До… доню… - сказала темрява. - За… Закрий двері… світло… боляче…
-Добре, мамо, - дівчинка кивнула головою.
-Тільки… тільки не дивися… боляче… мамі боляче… доню…
007
Дівчинка стояла біля зачинених дверей материної кімнати й слухала. Вона чула шурхотіння темряви, чула слизьке вологе чавкання щупалець й сухе пахкання присосок.
Іще вона чула, як сльози падають на підлогу й розсипаються по ній кристалами.
Дівчинка взяла яблуко й вкусила його.
Яблуко виявилося нестерпно смачним.
За дверима лилися кристальні сльози.
По цю сторону дверей стигле яблуко бризкало солодким соком.
008
Дівчинка обережно відчинила двері. Ледь-ледь, щоби не впустити до тої кімнати світло та щоб випадково не побачити зайвого.
Так само обережно, не підглядаючи, вона поставила на підлогу за дверима те яблуко, що їй подарував торговець.
Потім зачинила двері й опустилася на підлогу біля них.
&&&
Ілюстрація: “Кібермаг” by Voidkeeper https://bsky.app/profile/voidkeeper.ukr.monster
