— Олекса?.. — почала було Шео, але далі змовчала. Її слова застрягли в горлі.
Вони не знали, як реагувати. Недовіра і полегшення боролися на їхніх обличчях. Усі троє дивились на мене, немов на привида, що повернувся з небуття. Ерік, повільно піднявшись на ноги, підійшов до мене. Його обличчя було блідим, очі — наповнені сумішшю болю та крихкої надії. Він обережно взяв моє обличчя в руки, його пальці тремтіли, і подивився мені в очі.
— Я знаю, це ти… але як? — проговорив він не голосно, його голос тремтів.
У його погляді я бачила не лише питання, а й відчайдушну потребу у відповіді, у підтвердженні, що я все ще існую.
— Тобі треба бути обережним, краще зачекай, нехай вона все пояснить, — Шак, що незворушно стояв поруч, підійшов до Еріка. Він взяв його за плечі, відвів убік та посадив назад.
Я чула недовіру в словах дракона і розуміла чому. Вони бачили, як я перетворилась на зброю в руках Еребуса, і як мої сили ледь не вбили Еріка. Але я не розуміла, чому мене звинувачують, так, наче я сама обрала бути полонянкою темного напівбога. Внутрішній гнів і образа почали знову наростати. Я хотіла кричати, що це не моя вина.
— Це і справді я, Олекса. — почала я, мій голос був спокійний, але твердий. — Можливо, це і дивно виглядає та звучить, але це правда. Еребус дійсно вселив у мене силу, але він мене не зламав.
— Але я не розумію, — промовила Шео, її погляд ковзнув з моїх очей на мої руки, а потім на хлопчика. Вона запросила мене сісти за стіл, і я, не вагаючись, підійшла до нього, посадивши Марка поруч. — Я ж бачила дим навколо тебе, а твої очі… вони були чорні, як ніч, і ці лінії на шкірі.
— Так, цей дим — стародавня сила, яку звуть Темрява, — пояснила я. — Він полонив її ще тоді, в часи першої війни, в якій загинув Енліль.
— Енліль? — втрутився Шак, його голос був сповнений подиву. — Звідки ти знаєш за нього? Лише обрані пам'ятають про ту трагедію.
— Темрява розповіла, — відповіла я, навіть не дивлячись на нього. — Ми з нею уклали договір. Вона допомагає мені, а я — їй. Ми діємо разом, щоб побороти Еребуса.
— Але ж так ти прирікаєш себе, — з болем промовила Шео, її очі наповнилися сльозами. — На вічну темряву. На вічну боротьбу. Ти більше ніколи не будеш такою, як раніше.
— Це не важливо, — відповіла я. Слова давались важко, але вони були правдиві.
Ерік відсунув Шака і підійшов до мене. Шак і Шео спостерігали за ним мовчки, ніби очікуючи його наступних дій. У цей момент напруга в наметі зросла до межі.
— Я піду за тобою навіть у пекло... — проговорив Ерік, його голос був сповнений щирого відчаю і любові, яку він більше не міг приховувати. Він сів поруч зі мною, а в його очах горіла рішучість.
— Що ти таке говориш, Еріку, я не прошу… — я замовкла, здивована його словами. Моє серце забилося швидше.
"Закоханий він у тебе, а ти і досі цього не зрозуміла," — промовила Темрява в моїй голові, і в її словах не було ні осуду, ні глузування, лише констатація факту.
"Та ні. Ми ж не знайомі так довго," — відповіла я, досі не вірячи.
"Для кохання інколи багато часу не потрібно," — почула я у відповідь.
Я подивилась на Шео. Вона ледь помітно посміхалась, а Шак дивився на мене по-доброму, здавалось, його недовіра дещо зникла. Можливо, вони бачили в очах Еріка те, що я не могла.
"Ви довго балакаєте, у нас часу немає. Моя черга розмовляти," — у Темряви увірвався терпець, і вона вирвала у мене моє тіло. Я відчула, як моє "я" відсувається на другий план, а Темрява повністю оволодіває мною.
— Ви довго балакаєте, у нас зовсім часу немає, і якщо ви хочете і далі бачити свою подружку живою, то маєте вислухати мене, — говорила вже не я, а вона. Її голос був холодним і владним, як зимовий вітер.
Ерік, побачивши знову чорні, бездонні очі, відсахнувся в кут намету, де і сидів до того. Шак був готовий вирвати меч, але стримувався. А в очах Шео знову з'явився вогонь недовіри, її губи міцно стиснулись. Тепер я була лише спостерігачем у своєму власному тілі, яке веде небезпечну гру, що може коштувати мені життя.
— Ми слухаємо, — з презирством промовив Шак, його голос був наповнений крижаною сталевою ноткою, а його очі палали вогнем. Він встав поруч з Шео, готовий захищати її, якщо це буде потрібно.
— Не треба стільки зневаги, — Темрява, що говорила моїми вустами, подивилась на Шака. Її чорні, бездонні очі були наповнені не злістю, а холодним спокоєм. — Я могла її знищити, але не стала це робити. Я зла не бажаю, всі питання — до Еребуса.
Цей раунд Шак програв, бо його гнів не міг протистояти її холоднокровності. Він мовчки стояв коло Шео, його обличчя було напруженим.
— Так ось, ми втекли з його маєтку. В першій війні він полонив мою сутність у цей шар, — Темрява поклала кришталеву кулю на стіл, і в її голосі прозвучав відтінок болю. — Тому я була змушена слухати його і полонити вашу подругу, інакше б була знищена.
— Якщо ми тебе звільнимо, ти зможеш відпустити Олексу? — запитала Шео, її голос був тихим, але рішучим. Вона намагалась розібратися в ситуації, знайти вихід.
— Як тільки ми виконаємо одна перед одною домовленість, — відповіла Темрява. — Я тримаю своє слово, навіть якщо воно дане смертній. Тим паче, я їй винна своє життя.
— Гаразд, як тебе звільнити? — Шео не відводила від нас очей, в її погляді змішалися рішучість і сумнів. Вона вже не дивилася на мене з недовірою, а намагалася знайти вихід із ситуації.
"Наступного разу не висмикуй мене так." — буркнула я Темряві, відчуваючи образу від того, що вона взяла керування без попередження. Вона мені не відповіла.
— Цю кулю треба розбити, — Темрява знову заговорила моїми вустами, її голос був спокійним і впевненим. — Олекса вже намагалась, але куля не розбивається. Ми думаємо, що, оскільки куля є магічною, то тільки магія може її знищити.
В цей момент з вулиці пролунав крик:
— Пані Шео! Ворожа армія!
— Ну ось, він уже знає. Потягніть час. — мовила Темрява, а потім знову "пірнула" в мене, і вже я розмовляла з Шео.
— У нас є його щоденник, я спробую ще пошукати тут. — я вказала на щоденник, який лежав на столі.
— Я ще не звикла, що ви там міняєтесь. — відповіла Шео, її обличчя було напруженим.
— Але гаразд, я спробую щось вигадати. — вона піднялась і швидко вийшла з намету.
— Пішли до іншого намету, щоб тебе тут не знайшли. — Шак схопив мене за лікоть, його хват був настільки сильним, що я відчула біль, від якого, здавалося, посиніла рука.
Я взяла всі речі, схопила Марка за руку і попрямувала за Шаком. Він спочатку визирнув з намету, швидко озирнувся і потягнув мене у меншу, непримітну палатку поруч. Навколо всі були напружені, як струна. У лісі, здавалося, накопичувались сили зла, а в наметовому містечку тривала підготовка до штурму, що міг початися будь-якої миті. Ми зайшли до палатки, і Шак, зневажливо відпустивши мій лікоть, кинув мені:
— Сиди поки тут.
— Я не зрозуміла, Шак, що я тобі зробила і чим завинила, що заслуговую на таке відношення? — не витримала я, в моєму голосі бриніла образа.
Я більше не могла терпіти його зневагу. Він мовчки подивився на мене. Я бачила, як у ньому борються дві сторони: довіра до Олекси і страх перед тією темною силою, яка сиділа в мені. Потім він різко розвернувся та вийшов з намету, наказуючи двом солдатам оберігати нас. Маркус забився в кутку намету на ліжку та спостерігав за всім, його маленьке обличчя було сповнене страху.
"Гаразд, у нас є час прочитати цей клятий щоденник, і знайти рецепт твого звільнення." — роздратовано подумала я.
Образа на Шака все ще кипіла в мені, і я вирішила направити цю енергію на щось корисне. Відкривши щоденник на першій сторінці, я побачила малюнок жінки. Це був витончений портрет, виконаний з любов'ю та майстерністю. Жінка була дуже красивою, з довгим, темним волоссям і очима, що нагадували зірки.
"Цікаво, хто це?" — подумала я, розглядаючи портрет.
"Можливо, хтось, кого він давно любив." — припустила Темрява. Її голос звучав у моїй голові тихо, з відтінком смутку.
На інших сторінках були сцени минулої війни: криваві битви, зруйновані будівлі, записи думок Еребуса, його стратегій знищення богів та інших страшних ритуалів катувань. З кожною сторінкою ставало все моторошніше, я відчувала, як моє серце стискається від жаху. І ось я повернулась на сторінку, де раніше була намальована куля. Поруч із нею був напис дрібними літерами, на який я одразу не звернула увагу.
"Темряво, ось він, рецепт твого звільнення!" — зраділа я, і моє серце забилося швидше від надії.
"Що там написано?" — з нетерпінням запитала вона.
— Тільки той, хто кохає, зруйнує кайдани… — прочитала я вголос, і мій голос затремтів.
— Ти про що? — здивувався Маркус раптовій фразі.
— Не звертай уваги, Маркусе, лягай полеж поки що. — я посміхнулась хлопчику, намагаючись заспокоїти.
"Що?!" — шоковано викрикнула Темрява, її голос був сповнений люті. — "Та щоб тебе, Еребусе, клятий ти негідник!"
"Заспокойся, ми щось вигадаємо," — заспокоювала я Темряву.
"Та немає насправді часу, він вже тут," — тихо промовила Темрява.
Я обережно визирнула з намету та побачила, як Шео йде з Еребусом до центрального намету. Двоє охоронців, що оберігали нас, обернулись на мене і промовив один з них:
— Поверніться до намету. — від цих слів я швидко зачинила двері.
"Нам треба розвідника в той намет, треба чути і бачити, що там коїться," — подумала я, серце шалено калатало.
"То створи собі розвідника, скористайся моєю силою," — відповіла Темрява.
"Я так можу? А як?"
"Так, як ти це зробила з кулею. Уяви собі, ким ти хочеш бути, і дозволь силі зробити все за тебе."
"І себе можу змінити?"
"Теоретично. Але це може бути боляче," — відповіла Темрява.
Після її слів я заплющила очі та увімкнула уяву, як мене огортає чорна пелена, а тіло починає змінюватись. Маркус сидів на ліжку та спостерігав за тим, що відбувається, його очі були широко розкриті від подиву. Я відчула, як мої ноги і руки зникають, тіло стає гнучким, довгим і тонким. Почала зменшуватись в розмірі, шкіра стала лускатою і гладенькою, а голова — трикутною. Потім все зупинилося. На підлозі лежала маленька мідянка з темно-коричневою лускою та невеличким візерунком на спині.
— О, ти стала змією. — Маркус підбіг до мене та обережно взяв на руки.
— У мене вийшло, — промовила я, дивлячись на хлопчика дрібними очима. Мій голос був тепер шиплячим і тихим. — Випусти мене, Маркусе, на вулицю.
Хлопчик підніс мене на долонях до дверей, трохи відчинив їх і випустив мене, немов маленьку таємницю. Коли я виповзла на вулицю, світ здавався іншим. Усе було набагато більшим, ніж я звикла. Запахи стали інтенсивнішими, а вібрації землі відчувалися кожною клітиною мого нового тіла. Тепер я могла безшумно прослизнути крізь табір і дізнатися, що замислив Еребус.
