«Великий сірої масті звір на прізвисько Лютий з’їв Гарві Свіка живцем. І хлопчик, похований у череві цього задушливого місяця, думав-гадав, чи вдасться йому прошмигнути крізь шпарину в холодних лещатах, що стиснулися між сьогодні та Великоднем»…
…прочитала я ці рядки і зрозуміла, що маю дочитати книгу до кінця.
Отже, Гарві Свік, знуджений своїм буденним життям, опиняється в чарівному Домі свят пана Гуда. Тут немає місця нудним справам чи рутині, зате є свята. Гелловін, Різдво, Великдень, сніг та по-літньому сонячне тепло. І все це в один день. Можна загадати й отримати будь-який подарунок, можна будувати будиночок на дереві (ото він на обкладинці зліва), можна їсти солодощі до несхочу. Не життя, а казка. Є тільки одне АЛЕ. Поки дітлахи насолоджуються святами в Домі пана Гуда, за великим муром життя проноситься у 365 разів швидше, їх батьки та знайомі старішають та помирають, епохи змінюються. А душі самих дітей пожирає пан Гуд.
Якби я прочитала цю історію в дитинстві, певна була би неабияк налякана. І навіть зараз на моменті де Гарві повертається додому і бачить постарілих батьків, я зловила певний вайб безнадії, як у «Казці про вкрадений час». Та разом з тим книга дає надію на те, що все ще можна виправити.
Я розумію, що у справжньому житті це так не працює, але мені все одно хочеться вірити. А ще хочеться насолоджуватися кожним днем. Не жити від свята до свята, а насолоджуватися тим, що мої рідні поруч зі мною, адже ЦЕ і є справжнє свято. Такі речі зазвичай усвідомлюєш вже в дорослому житті. А в дитинстві все ще думаєш, що батьки будуть поруч з тобою цілу вічність.
Як висновок скажу, що «Викрадач вічності» Клайва Баркера – це маст-рід для кожної дитини. Там є кілька страшненьких моментів, але яка гарна історія без жахастиків?
P.S. А ще тут чудовезні ілюстрації Іви Михайлян.
P.S.S. Трохи погугливши, я дізналася, що Клайв Баркер – це режисер «Повсталого з пекла», «Нічного народу» та інших фільмів жахів. Буде що подивитися ввечері.
