Погляд ходив,
Коли захмарювало вії.
Асфальт покривався стежками мов,
Відчувався лоскіт мокрої шерсті.
Не прогадав ти, коли місяць
Пропускав тіні чуйні,
В образі години, змушуючи
Пробудити подив відчуттів.
Погляд ходив,
Коли захмарювало вії.
Асфальт покривався стежками мов,
Відчувався лоскіт мокрої шерсті.
Не прогадав ти, коли місяць
Пропускав тіні чуйні,
В образі години, змушуючи
Пробудити подив відчуттів.
В лазарет ступаю я,
сповідь про втрату, самотність і примирення з болем. Ліричний герой звертається до друга чи, можливо, до частини самого себе — до того, хто залишився поруч у спільному “човні” життя
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.