Опір має радше негативну конотацію в нашому уявленні. «Не опирайся мені! Я ж хочу допомогти!» Фройд певний час вважав, що опір до терапії потрібно придушувати, бо він шкодить терапевтичному процесу. Але що, якщо опір значно корисніший, значно вітально необхідніший, ніж ми думаємо? Більше того, на мою думку, наше життя — ланцюжок з актів опору й вибору не опиратися. І це не погано.
Зрештою, ми є людьми через те, що обираємо, яку інформацію приймати в себе, а яку — не приймати. У гештальт-терапії ми не боремося з опором, тому що він сигналізує про динаміку терапевтичних стосунків. Ірвін Ялом — психотерапевт, найбільше відомий своїми «Ліками від кохання…» — тішиться, коли один з його клієнтів, для якого це не притаманно, протистоїть йому.
То для чого ми опираємося? Ми опираємося там, де нам небезпечно. Я завжди згадую слова моєї першої терапевтки: «Тіло знає краще». Якщо я йду, а тіло опирається — є сенс довіритися ватним ногам і послухати тіло. Це просто пояснити логікою нашого тіла: свідомість скільки завгодно може переконувати в необхідності піти туди чи зробити це. Але перша реакція — за несвідомим, лімбічною системою, за тілом. Тіло не обманути, і воно старанно залишатиме знаки.
Небезпека — дуже умовне слово. Звичайно, можливо, мова про те, що ми свідомо йдемо з голими руками на ведмедя. Але небезпека може бути значно менш виразною короткотерміново. Не обов’язково вона означає миттєві наслідки для організму. Від цього вона є не менш байдужою для нього, якщо бачить, що людина взяла курс на виснаження.
Коли ми йдемо на тренування, якого не хочемо. Коли змушуємо себе піти в гості та посміхатися, маючи бажання просто відлежатися вдома. Коли беремо на себе ще один робочий обов‘язок, валячись із ніг від утоми. Ми можемо на певний час домовитися з організмом потерпіти. Проте він не буде мовчати, шкодячи собі й нам. Бо ми й наше тіло, власне, — одне ціле.
Ця тема переплітається з темою відпочинку, темою життя взагалі, на яке існує стільки заборон під час війни. Мова зараз про наші внутрішні заборони. Адже ми часто забороняємо собі жити, бачачи навколо смерть. Проте тіло продовжує жити й сигналізувати: «Ей, згадай про життя! Живи!»
Опір — це жага до життя. Жага до відстоювання цього життя. Золотошукач Джека Лондона не вижив би, якби не з‘їв дитинчат куріпки, якби не стискав пів дня вовчої щелепи…
Безпосереднє виживання — успішний результат опору в такій же гротескно наближеній перспективі, як й опір, який у нас викличе думка напасти на ведмедя без зброї. Але це яскрава й справді чудова ілюстрація того опору, на який здатна людина в боротьбі за себе.
Опір говорить про небажання приймати за чисту монету будь-яку інформацію. Чи погано це? Кажуть, що більше в людини дипломів про вищу освіту, то важче їй продертися через опір у терапії. Звичайно, справа не в дипломах. А ще, кажуть, усе йде з дитинства. Якщо людина нерозбірливо погоджується на будь-який харч — імовірно, так само вона вчиняє з інформацією. Саме тому немає сенсу змушувати дитину доїдати те, чого вона доїдати не хоче. Опір мовби сигналізує: «Я достатньо знаю про світ, щоб просто прийняти те, що ти даєш».
Якби не опір, ми б із легкістю рвали зв‘язки, тягнучись до пальців ніг. Тому якщо виникає відчуття опору — не варто пригнічувати його. Це вивільнена енергія, яка з’явилася з конкретною метою. Коли докоряєте собі за впертість — будьте певні, що докоряєте собі чужими вустами. Коли починаєте запізнюватися на терапію, забувати про призначену сесію або домовленості — не картайте себе. Не ламайте свій опір, проте, якщо маєте для цього сили, підіть у нього, щоб дослідити свій опір і знайти його корені.
«Я помічаю, що ти вже вдруге запізнюєшся на 15 хвилин. Як гадаєш, з чим це може бути пов‘язано?» — можуть спитати ваші терапевт(ка). Це маркер того, що в терапевтичних стосунках вас визнають. Про опір важливо знати, тому що в стосунках, про які я дбаю, я даю місце опору, що значить: я даю місце людині. І її життю. Я припускаю, що опір свідчить про те, що ми підійшли до чогось важливого для людини, з якою я в стосунках. Здогадуюся, але не вішаю ярликів. Якщо я хочу допомогти людині, то можу запропонувати їй роздивитися її опір ближче. Хто знає, можливо, це буде захоплива й екзистенційно важлива подорож.
Наша команда:
Авторка: Євгенія Зарицька (@ye_zarytska) — студентка, психологиня.
Редактор: Денис Лукін (@deni_look_in) — історик, письменник.
Дизайнерка: Соловей Марія (@soloveymary) — студент-архітектор, мандрівниця, бойкиня.
Наше медіа працює саме завдяки твоїй підтримці. Вподобай цей допис, пошир його серед друзів і подруг, напиши нам схвальний чи не дуже відгук, бо це мотивує нашу команду продовжувати й покращувати власну діяльність.
Твій донат сьогодні є внеском у майбутнє кожного й кожної з нас. Євгенія зможе організувати багато цікавих трансформаційних ігор для охочих. А ви б не хотіли отримувати винагороду за старанну щоденну працю?
https://next.privat24.ua/send/b5k77
