Ранковий вітерець гуляв поміж дерев в лісі, ніч відпускала зі своїх обіймів світ. По трохи по схилах Карпат почали бігати дикі звірі, у вічному небі літали птахи вільні, сильні та водночас ніжні.. Такі як лісні мавки, нявки, нейки..Називайте як хочете дівчата які померли за нещасного кохання. Як некрути не своєю смертю.
Юнки збиралися з першими променями сонця коло озера. В прозорому плесі води де-не-де можна було побачити хмаринки, але це лишень мить. Бо русалки витанцьовували в воді співаючи своїх давніх пісень. Лускаті різнобарвні хвости лишень вистрибували на мить з води утворюючи бризки та кола.
Мавки та собі сиділи на березі розчісуючи довгі коси дубовими гребінцями. Підспівували русалками або голосно реготалися коли до них долітали бризки ще холодної нічної води.
Старші мавки придивлялися за потерчатами які так і хотіли втекти в серце лісу.. Там де ходить чугайстер. Лісовий чоловік, вродливий, мужній, сильний та з очима які зігріють в морозну ніч як ватра, але й вб'є так само безжально. Він найбільша зваба та страх кожної з мавок.
Варто йому лишень заграти на своїй флоярі чи ще гірше заспівати своїм чарівними голосом, дерева перестають скрипіти, листва не шумить, сова прислухається до свого серця. Лишень чути його, голос, подих та биття серця яке давно б мало перестати битися.
Бо він мертвий. Вбитий мавкою, а в його душі лишень жага до помсти всім дочкам лісу.
-До нашого дуба знову приходив.. Він.. Співав своїх пісень від півночі до рання. -Прошепотіла одна з наймолодших мавок, та зловила здивовані погляди на собі.- Дівчат.. Ви хіба не чули? Сидів на землі та грав.. Я думала що здурію, він так солодко співав та говорив. Так як тільки до мене та для мене.. Але згадувала слова берегині вона ж казала що не можна до нього іти.. Дівчат.. А чому не можна?
Дівча юне, ще трішки дитяче, але вже мертве, теж кохання погубило таке маленьке серденько яке вперше тоді відчуло кохання, але було зраджене. А ліс приймає у свої обійми саме таких. Зраджених людьми та нікому не потрібних.
Цить.. не говори про нього, а то ще й сюди прийде.. А не можна, бо не можна, зрозуміло?- цикнула старша мавка.
-Та й нащо нам той.. Мохнатий? Ви бачили молодого перелесника? Іч-ч дівчата та як лялька.- змінила тему ще одна мавка.
А от наймолодша тихо обійняла руками худі колінця та поклала на них голову уважно слухаючи своїх сестер.
В темряві густих хащів борщівника та полину горіли теплі очі. Він спостерігав. Мовчки. Вже давно ходив за її тонкими ніжками та напівпрозорою сукнею яка здавалася було ще тоншою на її крихкому тілі яке колись було пухкеньким та м'яким, теплим, живим.. Чугайстер вдивлявся в чорне волосся яке спадало з плечей до самої землі. Великою рукою погладжував коротку бороду та тихо хмикнув.
-Чула.. Значить все чула..
Вечір наставав повільно, огортає все навколо в прохолодні обійми.. Мавки хто залишився на 'полюванні'.. А хто пішов спати. Наша наймолодша мавка вже вляглася на гілку дуба, але найнижчу. Щоб якщо Він прийде вона хоч оком змогла побачити власника того чарівного голосу.
Коли на небі засяяв місяць серпочок в бік дуба повільним кроком ішла величезна постать в ведмежій шкурі. Тихе потріскування гілок, Мавка прислухалися та розплющила очі.
Він знову сів під деревом, приніс з собою аромат диму та лісових ягід. Витягнув флояру, так і полилася тужлива пісня... Повітря ставало як мед солодким та липким, дерева перестали рипіти, а всі лісові мешканці принишкли вслухаючись в гру флояри. Навіть зірки не миготіли лишень вірно сяяли разом з місяцем.
Саме небесні світила дозволили мавці роздивитися його. Трохи грубі риси обличчя, вилиця які виточені з каменю, борода та очі.. Справді теплі як ватра, а ніжні.. О які вони ніжні та ласкаві. Щось в серденьку затьохкало та солодко занило..
Мавка за дивилася на нього і він це відчув, піднявши трішки голову чугайстер побачив там зелені очі які дивилися на нього з захопленням.
Він лишень посміхнувся до дівчини. Та продовжив грати.. Грав, грав.. До поки не втомився.. Аж тоді солодко заговорив.
- Квітонько.. Купалонько, прекрасна моя діва.. Чому ж не зійдеш до мене? Чому не порадуєш старого даром таким? Я нічого тобі не зроблю.. І волосинки з твоєї голівоньки коло мене не впаде.. Будеш кохана.. Буду закутувати тебе в ранковий серпанок, обіймати.. На руках носити, коли будеш мерзнути загортатиму в ведмежу шкуру.. Купалонько.. Зійди, пташко моя.. Зійди, щоб я подивився на твоє ніжне личко.
Солодко лунав голос Чугайстра, в цьому голосі хотілося втонути, сховатися.. Та все ж подивитися що ж таке любов...
Мавка вже хотіла скочити в його обійми, але в голові пролунали слова берегині 'ніколи не ведися на солодкі слова чугайстра, бо закінчиться це погано дитинко'. І як же не хотілося їй чути ті слова, але мусила слухатися, бо обіцяла.
Через мить чугайстер тихо хмикнув та поклав щось на траву тихо та прошепотів :
- Бувай, купалонько, але завтра я прийду знову.
Як тільки чугайстер пішов геть ліс продовжив грати свої пісні. Та тільки мавка не спала. Лишень тихо дивилася в хащі куди пішов її чугайстер..
Її крихка душа тепер шепотіла ті думки які не мала.. ' Може він інший?.. Такий ніжний.. А як говорить і очі теплі.. Кохає точно кохає, бо якби не кохав так би не говорив '...
Дівча заснули майже одразу, але прокинула раніше всіх, щоб подивитися який дарунок приніс її нічний гість. Це був вінок, з найкрасивіших листочків лісу, з гілками плакучої верби та квітами.. Вінок був короною для мавки ніжний, майже невагомий.. Крихітне серце застукотіло.
- Кохає.. Кохає.. - захоплено прошепотіла дівчинка притискаючи вінок до грудей зелені оченята весело роздивлялися все навколо чи немає хоч сліду від нього.
Коли сестри прокинулися то з захопленням розпитували хто ж зробив таку красу для неї. Та найменша лишень потискала плечиками та казала що не знає, але в душі чекала на свого нічного гостя.
Чугайстер тихо ходив хвостиком за нею, відлякував хлопців які могли б пристати до дівчини. Загравав вітром, легкий подих повітря деколи проносився попри крихкі плечі змушуючи її посміхнутися та оглянуться.
Від того дня кожна ніч була їхня, він грав на флоярі та розповідав казки, які вона обожнювала та засинала лишень під них, він приносив їй подарунки, віночки, мушлі, прикраси, гребінці.. Кожен раз просив, щоб вона зійшла, хоч на мить з'явилася перед ним.
Літо доходило до кінця, ночі ставали холоднішими та темнішими. Сьогодні чугайстер так само прийшов до мавки грав на флоярі та тільки пісня не закінчилася він сказав піднявши голову догори.
- сьогодні казки не буде. Поки не зійдеш до мене мовчати буду. А як зійдеш закутаю у своє ведмежу шкуру і будеш слухати казку.
Мавка завмерла, солодка була ця пропозиція така що їй стало ніяково, бо з одного боку правила берегині, а з другого він.. В думках дівчини пронеслося' може вони спеціально наговорюють на чугайстрів, щоб вони страждали? Може він зовсім не винний і такий хороший.. З такими теплими очима він не може бути поганим'.
Мить і тонкі ніжки торкнулися землі, тихо майже без звучно. Але він почув, посміхнувся та зазирнув в її зелені очі.
-Купалонько.. Нарешті пташко ти тут.. Іди до мене, ти уся тремтиш від холоду.. Ходи...
Він повільно знімає ведмежу шкуру, оголюючи спину та груди. Мавка боїться, не сміливо сідає трохи дальше від нього та великими очима дивиться на нього. Вона така крихітна, а він такий великий і.. Зовсім не злий на вигляд.
- Купалонько — він посміхнувся — ти чому так далеко? Дитя ти ще.. Таке крихке та маленьке..
Він сам просунувся до неї та закутав у ведмежу шкуру, так що вона була схожа на маленьке ведмежа коло нього. Акуратно вказівним пальцем поправив пасма чорного волосся..
-Ну і хіба було чого боятися?.. - він легенько вщипнув її за носик..
-Ні.. - не сміливо сказала вона.
- От бачиш.. Ну що моя квіточка готова слухати казочку від старого? Чи хоче обіймів?
Мавка не сказала, а ні слова лишень подивилася на нього своїми великими очима. Він хмикнув та притягнув її на свої груди, вона тепер чула стукіт серця яке мертве, але в нього билося...не стала питати чому так лишень тихо вмостилася та уважно слухала голос який оповідав казку, тиху, спокійну таку як завжди. Вона по трохи засинала. Її рученята міцно тримали його велику руку. Від теплої шкури її бліді щічки навіть стали рожевими. Зовсім трішки, але це вже було дивом для мертвої діви.
Та ніч була дивом для неї та.. Іншим дивом для нього. Тепер вона вже чекала на нього коло дерева чемно чекаючи на обійми та казку. Вони говорили про все на світі, він показував їй різні зорі, розповідав легенди.. Коли вони гуляли по лісі вона впала, так захоплено слухала його що не дивилася під ноги. Кров не текла, бо її не було в її тілі, але біль був, бо навіть мертвих болить. Він ніс її на руках до старої колоди, щоб заспокоїти та прикласти подорожник, хоч і крові не було.. Але надію давало.
- маленька.. Все ж добре, дивися ніжка ціла..
Говорив він гладячи її рученята та дивлячись в очі з яких котитися сльозинки.
Шкури її бліді щічки навіть стали рожевими. Зовсім трішки, але це вже було дивом для мертвої діви.
Та ніч була дивом для неї та.. Іншим дивом для нього. Тепер вона вже чекала на нього коло дерева чемно чекаючи на обійми та казку. Вони говорили про все на світі, він показував їй різні зорі, розповідав легенди.. Коли вони гуляли по лісі вона впала, так захоплено слухала його що не дивилася під ноги. Кров не текла, бо її не було в її тілі, але біль був, бо навіть мертвих болить. Він ніс її на руках до старої колоди, щоб заспокоїти та прикласти подорожник, хоч і крові не було.. Але надію давало.
- маленька.. Все ж добре, дивися ніжка ціла..
Говорив він гладячи її рученята та дивлячись в очі з яких котитися сльозинки.
- Болить.. - лишень тихо сказала вона.
Він поцілував її коліно акуратно та ніжно лоскочучи бородою.
- А тепер? Болить?
Вона посміхнулася крізь сльози:
-Ні.. Твоя борода лоскочеться..
Він спеціально провів щокою по її коліні викликаючи в неї тихий сміх.
- Купалонько.. Ідемо.. Трохи далі є озеро, там росте дуже смачна ожина, солодка як мед... - Він встав — моя квіточка хоче на руках пройтися до озера?
- гм.. Квіточка не проти
Мавка грайливо посміхнулася та як тільки опинилася на його руках та одразу обвила шию втягуючи в легені знайомий аромат диму та ягід.
Поки ішли чугайстер торкнувся пояса, непомітно перевіряючи чи є.. Його кинджал, гострий та тонкий.
Мавка акуратно повернула голову в бік озера та завмерла від краси.. Але в ту мить її в голову прийшла думку..
- А русалки?.. Вони ж..
- Ні купалонько, тут нікого немає тільки ми та ожина. - він поцілував її в щоку та погладив чорну косу. Акуратно посадив її на землю та додав Посидь тут, а я нарву ягід для тебе..
Чугайстер посміхнувся та пішов в хащі ожини. Його серце цього разу розвивалося. Сумніви, докори переслідували його постійно, день і в ночі. Лишень коли вона сміялася, коли обіймала вони зникали.. Але він не може. Вона така сама як і інші мавки..
Мавка тихо спостерігала за коханим та в мить помітила що в нього щось блиснуло на поясі, але подумала що це пряжка від паска.
Через пару хвилин він прийшов сів коло неї годував ожиною та дивився в зелені очі які дивилися на нього з обожнюванням.. З кожною ягідкою їхні лиця ставали ближчими.
Вона посміхнулася крізь сльози:
-Ні.. Твоя борода лоскочеться..
Він спеціально провів щокою по її коліні викликаючи в неї тихий сміх.
- Купалонько.. Ідемо.. Трохи далі є озеро, там росте дуже смачна ожина, солодка як мед... - Він встав — моя квіточка хоче на руках пройтися до озера?
- Гм.. Квіточка не проти
Мавка грайливо посміхнулася та як тільки опинилася на його руках та одразу обвила шию втягуючи в легені знайомий аромат диму та ягід.
Поки ішли чугайстер торкнувся пояса, непомітно перевіряючи чи є.. Його кинджал, гострий та тонкий.
Мавка акуратно повернула голову в бік озера та завмерла від краси.. Але в ту мить її в голову прийшла думку..
- А русалки?.. Вони ж..
- Ні купалонько, тут нікого немає тільки ми та ожина. - він поцілував її в щоку та погладив чорну косу. Акуратно посадив її на землю та додав Посидь тут, а я нарву ягід для тебе..
Чугайстер посміхнувся та пішов в хащі ожини. Його серце цього разу розвивалося. Сумніви, докори переслідували його постійно, день і в ночі. Лишень коли вона сміялася, коли обіймала вони зникали.. Але він не може. Вона така сама як і інші мавки..
Мавка тихо спостерігала за коханим та в мить помітила що в нього щось блиснуло на поясі, але подумала що це пряжка від паска.
Через пару хвилин він прийшов сів коло неї годував ожиною та дивився в зелені очі які дивилися на нього з обожнюванням.. З кожною ягідкою їхні лиця ставали ближчими.
- Квіточки в тебе вустечка в ягодах дай повтираю..
Він був за міліметри від її лиця їхнє дихання змішалося в одне.. Очі зустрілися, а в ту мить і губи в першому поцілункові, ніжному та цнотливому..
Його очі потемніли та стали чорними як вуголь.
Блиск металу в місячному сяйві. Дівочі очі в мить округлилися від болю. Вони наповнилися сльозами які не встигли пролитися, а на губах застигло
-Ти обіцяв..
В її погляді залишилася та біль та почуття зради.
Тонке тіло впало з нього стирчали лезо кинджала гостре та.. Без крові. Але з болем який глушив всі звуки лісу...
Тиша.. Мертва тиша. Він чув лишень.. Він вже не чув стукіт її серця чи свого. Лишень німа тиша..
Тіло дівчини почало зникати.. З рани де стирчав кинджал.. З'явилася крихітна чорна пташечка. Вона кинула на нього погляд та полетіла. А він залишився з кинджалом та серцем яке вже не б'ється.
- Вона.. Кохала мене так як я кохав тоді.. Тоді.
По бороді яка лоскотала злетіли сльози. Серце не билося, але тепер тріскотіло.
Від того дня маленька пташечка при літала до нього зранку та в вечері співала.. Але ніколи не давала хоч на мить подивитися на себе.
Бо кохання не помирає навіть після найстрашнішої зради. Це отрута яка занадто солодка.
