Хайп на тему мови знову лізе з усіх щілин. Соціальні мережі, телеграм-канали, пабліки — скрізь одна й та сама сварка: хто говорить правильно, хто неправильно, хто патріот, а хто «ватник». Читаєш це все і розумієш: ворог задоволений. Бо саме так і працює стратегія розколу. Там, де люди починають гризтися між собою через слова і наголоси, там уже немає єдності. А там, де немає єдності, — завжди свято для тих, хто хоче нас знищити.
Так, ворог упродовж усієї своєї історії намагався стерти українську мову. То забороняв, то спалював книги, то висміював, то насильно впроваджував «загальний стандарт». Але, якщо чесно, чи вдалося йому? Ні. Українська жива, звучить, розвивається. Навіть у найважчі часи вона не зникла. Згадайте Штепселя і Тарапуньку, згадайте пісні й анекдоти, згадайте, як українське слово завжди знаходило шлях. І тепер, у 2025 році, його вже неможливо знищити. Але зламати націю через мовне питання — так, це реально.
Де справжня загроза
Проблема не в тому, що ми розмовляємо різними мовами. Проблема в тому, що нас стравлюють один з одним. І роблять це навмисне. Сьогодні розганяють байки про «російськомовних на Заході», завтра — про «україномовних на Сході». Це старий прийом: стикати людей лобами, поки вони забувають, хто їхній справжній ворог.
І найстрашніше — ми самі підіграємо. Блогери та медійні особи заробляють перегляди, хайпуючи на мові. Хтось із них відкрито закликає принижувати, цькувати чи навіть бити людей лише за те, що вони не так сказали слово. А хтось, навпаки, спеціально провокує, щоб потім крутити це як контент. І в цей момент у мене виникає питання: це про патріотизм чи про бізнес?
Реальність, як вона є
Будьмо чесними: ніхто завтра не прокинеться і не перейде масово на українську. Це довгий процес, на десятиліття. Мінімум одне покоління. І навіть через 20–30 років у побуті російська чи суржик усе одно залишаться. Це природно. У прикордонних регіонах завжди так: у Польщі, Румунії чи Угорщині теж немає «чистих» форм мови, завжди є суміші.
І точно не працює насильство. Історія будь-яких країн показує: коли влада починає змушувати «правильно вірити» чи «правильно говорити», результат завжди зворотний. Люди починають чинити опір, уперто чіплятися за старе — просто з принципу. Тому ідея «забороняти все російське» на рівні побутового життя приречена на провал.
Мій план українізації (по-людськи)
Головна думка: не забороняти — а зробити українську мовою успіху, майбутнього і поваги. Якщо молодь асоціюватиме українську з крутістю, кар’єрою, музикою, іграми, мемами, гумором, — то вона сама обере її без жодних указів і штрафів.
Книги: повернути смак до читання
Книги — це зброя, тільки без крові. Хто не читає книги, той читає блогерів-клоунів і вірить будь-якій нісенітниці. Тому я б запровадив державну програму: безкоштовна книга українською раз на місяць для кожного. Приходиш у магазин, береш, читаєш. Хочеш більше — оформлюй абонемент за 100 гривень і читай скільки хочеш. Ну а шо? Бобина тисяча якраз булаб користна якби її в правильне діло інвестували а не заради хайпу та збору данних.
Так український текст стане частиною життя, а не розкішшю. І при цьому видавництва житимуть і розвиватимуться, а не вмиратимуть через те, що люди обирають TikTok замість книги.
Блогери та інфлюенсери: хайп чи відповідальність?
Сьогоднішні блогери — це нові телевізори. У них величезна аудиторія, але замість того, щоб рухати країну вперед, вони женуть порожній хайп. Згадайте, скільки разів ви чули про черговий скандал на тему «не так сказав — значить ворог». Але скільки разів ви бачили, щоб блогер реально зробив курс, клуб, ініціативу для просування української? Одиниці.
А це ж нескладно. Курси з імпровізації, з публічних виступів, з озвучення фільмів. Клуби, де молодь може дуріти, сміятися і вчитися вільно говорити українською. Меми, челенджі, пісні, подкасти. Усе це вже готові інструменти, потрібне лише бажання.
Може я щось не там десь шукав чи не бачив - якщо таке є, давайте посилання.
Ігри: українізація через розваги
Ми живемо в епоху ігор. Настільні, комп’ютерні, мобільні — це те, що реально формує мислення молоді. Чому б не підтримувати створення українських ігор, локалізацію, озвучку? Настільні ігри українською вже є, але їх мало хто просуває. А це ж дуже потужний інструмент.
Або челенджі. Усі люблять челенджі — від «присідань за донат» до «заспівай куплет». Чому б не робити челенджі, де за використання української можна отримати призи, визнання чи просто веселий контент?
Бізнес: не карати, а мотивувати
Сьогодні закон про мову занадто часто перетворюють на кийок. В інтернеті повно історій, як блогери цькують малий бізнес за «не ту мову». Дівчинку з б’юті-послугами заблокували, бо вона відповіла російською. Це не патріотизм. Це цькування.
Набагато ефективніше — стимулювати. Зробити податкові пільги чи гранти для бізнесу, який працює українською. Нехай бізнес сам побачить, що це вигідно. Тоді процес піде швидше і без ненависті.
А чого я боюся
Я боюся, що все знову зроблять через одне місце. Що з’являться «міністерства українізації», які пилятимуть бюджети, а блогери збиратимуть донати під гаслами «захищаємо мову». І замість справжніх ініціатив у нас знову буде хайп і нажива. А мова — це не привід для наживи. Це частина душі нації.
Замість висновку
Ми одна сім’я. У нас один дім. Дім називається Україна. І в цьому домі хочеться, щоб тебе розуміли, підтримували, щоб ти міг говорити вільно і взагалі без страху. Коли ворог не баче єдності, то ми для нього ласий шматочок.
Так, у нас погані «батьки» в особі влади. Вони думають лише про те, як ділити бюджети. Але ми, українці, не раз показували, що можемо бути сильними. Тепер час бути не лише сильними, а й мудрими.
Не ведіться на провокації. Не слухайте тих, хто кличе до ненависті. Натомість простягніть руку ближньому. Зрозумійте його. Допоможіть. І разом робіть українську мовою майбутнього, а не кийком минулого.
Це не готовий план. Це чернетка, яку я хочу доопрацювати разом із вами. Діліться ідеями, робіть репости, коментуйте. Тегайте блогерів. Прийшов час вмикатись. Давайте побудуємо країну, в якій мова об’єднуватиме, а не роз’єднуватиме.
Усіх люблю. Обійняв-підняв.
Ваш Гаррет.
