Оригінально публікація на ЖЖ від 26.04.2019.
У лютому цього року мені потрапила на очі система передачі китайської Кірносової—Цісар. Так сталося, що за місяць-два до того я теж займався цим питанням.
Я цілковито підтримую послідовну передачу «безпридихових» приголосних українськими дзвінкими (ґ, дж, дз), а також передачу нескладових голосних / півголосних українськими приголосними. Наскільки доцільні та необхідні такі зміни легко продемонструвати одним ім’ям: Ōuyáng Jìngwú / Оуян Цзинъу > Ов’ян Дзінву. Однак сам я маю більш радикальну пропозицію: передавати кінцеве /u/ як В незалежно від реалізації: Мао > Мав, (Женьмінь) Жибав тощо. Такий запис незвичний, проте має значний плюс — зберігає кількість складів у запозичених словах.
Заради збереження кількості складів я винайшов хитрість із використанням асиміляції та «святого мавпячого правила» української орфографії (§ 6. Апостроф, пн. 1, Примітка: Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, свято, тьмяний, цвях; але: верб’я, торф’яний, черв’як). Так я зміг записати [ɥe] та [ɥɛn] через одну голосну: Qián Xuésēn / Цянь Сюэсэнь > Цянь Свєсень; Li Juan / Ли Цзюань > Лі Дзвянь. В українській мові присутня асиміляція в межах морфем. Тому свято читається як сьвято, а Дзвянь має читатися як дзьвянь. Мені видається, що це оптимальна заміна двоскладовому Цзю-аневі. Щоправда така передача потребує двох винятків: це, звісно, склади без початкового приголосного (наприклад, валюта юань), та склади на Л (м’якість Л в українській орфографії завжди позначається явно; див. § 16. Коли пишеться Ь): lüe / люэ > львє (можливо, що також доречне ньвє / нюе замість нвє < nüe).
Система Кірносової—Цісар, на жаль, ігнорує асиміляцію за м’якістю та правопис апострофа і знака м’якшення. У таблиці складів присутні такі важковимовні передачі, як-от л’я, т’є тощо. Звісно, система передачі китайської мови навряд може дотримуватись усіх правил чинного правопису, зокрема правил «дев’ятки» та «Цицерона». Однак не бачу причин тут утримуватися від природного для українського мовця пом’якшення. За правописом (див. § 92. Апостроф, § 93. Ь, § 16. Коли пишеться Ь) знак м’якшення пишеться після д, т, з, с, ц, л, н, а апостроф — після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р.
Окрема важлива тема це колізії йотації та пом’якшення на стику морфем. Росіяни використовують для їх відокремлення твердий знак. Українська орфографія дозволяє використовувати апостроф для відокремлення префіксів та коренів незалежно від згаданих вище переліків приголосних (оскільки асиміляція не перетинає межі префіксоїдів), однак не передбачає використання апострофа перед нейотованими голосними. Тому я вирішив використовувати незадіяну українську Г: Cháng’é / Чанъэ > Чанге (тут мається на увазі читання чан-ге, а не чанґ-е), Yan’an / Яньань > Яньгань. Однак я сам ще не впевнений у цьому рішенні.
Підтримую передачу «хвей» тощо. Взагалі система вдала, якщо не зважати на дивний вжиток апострофа. Сподіваюся, після необхідних доробок вона стане основною академічною. Усі вище викладені зауваження та ідеї я надіслав автору. Тож є шанс, що їх врахують.
