ця доба безумовно позбавлена голосу
як суд над злочинцем, що не вміє й читати,
чи турист, що блука в глибину мегаполісу —
так нестерпно й тривожно щось відшукати,
задавати питання
спалахом
в темряву.
наче все у житті береже свою відповідь,
що сьогодні співає тобі
твоє стерео,
як лякає примарами юна допитливість.
пам'ятаю — зустрів на шляху невідомого.
чи то я доторкнувся до себе у дзеркалі —
й не помітив на пальцях залишків холоду:
відображення тішилось з щирою легкістю
і мовчало в строкатих
променях
вивісок.
як трамвай,
що чекає останнього пасажира,
чи останнє слово
перед тим,
як назавжди зникнеш.
мертвим хватом промені стиснуть шию,
позбавляючи будь-яких компромісів й пом'якшень.
потім сірий дим
в куті твоєї кімнати
розповзеться над підлогою —
першою хвилею,
наче все могло скластись якось інакше.
ця доба безумовно позбавлена голосу,
розбиває тебе
в найменші дріб'язки,
у яких догорають залишки простору,
де сіріють
строкаті
промені
вивісок.
♫ Burial – Night Bus
